"Iван Кочерга. Свiччине весiлля (Укр.)" - читать интересную книгу автора

З глибини виходить якийсь поважний, гладкий городянин у довгому
сукняному кожусi з засвiченим лiхтарем у руцi.

М е л а н к а
(придивля║ться).
О боже мiй... Невже... невже вогонь...
Невже вогонь менi ти посила║ш...
Так... так... лiхтар...
(Пiдводиться).
О, тiльки б не дозiр...

Нi, нi... це так...
(Метнулася назустрiч).
Добривечiр, мiй пане!

Дозволь огню у тебе попрохать.
Спiзнилась я i заблудила трошки.

Городянин спиня║ться i, пiднявши вгору лiхтар, дивиться суворо на
Меланку.

Г о р о д я н и н
Геть, одчепись, лахудро безсоромна!
Як смi║ш ти до чесних громадян
На вулицi зухвало так чiплятись!
Iще вогню ┐й треба! Подивись
Попереду, до чого ти подiбна.
По всiх ярах качалася в багнi.
Геть, проклята!
(Замаху║ться цiпком).
Бо так тебе огрiю,
Що без огню в болото полетиш.

Проходить. Меланка з жахом кида║ться в свiй куток i ревно плаче.

М е л а н к а
Ще не кiнець... Ще, мабуть, не до дна
Свою весiльну випила я чару...
(Застигла в нiмiй розпуцi).

VII

З глибини виходить хмурий Козека, що веде до кляштора закутану в
хутряну кирею Гiльду. Позаду слуга несе лiхтар.

Г i л ь д а
Далеко ще? Чи скоро той Конвент?
Ти, мабуть, сам дороги тут не зна║ш.
К о з е к а