"Ольга Кобилянска. Людина (Укр.)" - читать интересную книгу автора

хвилi. Особливо Олена спричинювалася головно до сього. Повинишпорювала,
бог зна звiдки тотi варiяцтва[6] на день божий та й проглитала ┐х у цiлiм
значеннi того слова! А як розумiла про се опiсля розказувати! Юрбою
окружали ┐┐ мужчини, i то ще молодi, а вона говорила, розбирала i
перечилась, що тiльки - боже, змилуйся! Бесiди пекучi, - немов залiзо,
небезпечнi слова, як: соцiалiзм, натуралiзм, дарвiнiзм, питання жiноче,
питання робiтницьке бринiли, мов бджоли, бiля чесних ух панi радниково┐ й
лякали, наче страшила, в бiлiй днинi ┐┐ набожну душу, денервували ┐┐ та
спроваджували безсоннi ночi... Мало що розумiла вона з того; вiдчувала
однак (справдешн║ чисте серце материнське завсiгди на правiй дорозi), що
дуже .лихий i небезпечний демон заволодiв душею доньки, котру панi
радникова так обережно стерегла, та й внiс ┐┐ в кра┐ну смiшливостi й
безумства! Наче iскри огнянi сипалися слова з уст дiвочих i падали важкими
ударами на бiдну женщину. Ах, що вона сього дожити мусила, що ┐┐ донька
розвивала нежiночi, хоробливi, безбожнi погляди та говорила про якусь
рiвноправнiсть мiж _мужчиною i жiнкою!!!_ В таких хвилях була би вона
найраднiше з сорому та лютостi в землю запалась, ┐┐ донька! .Донька ц. к.
лiсового радника висказувала думку, щоби жiнкам було вiльно ходити в
унiверситети, там нарiвнi з мужчиною набувати освiту; в життю самiй
удержуватися, не ждати лише подружжя, котре сталося простим прибiжищем
проти голоду й холоду!! Се якраз виглядало, наче б ┐┐ нiчого не учили, i
вона мусила побоюватися о свою будучину! Матiнко божа: вона, така
прегарна, поважна, потрiбувала щось подiбне ще й явно голосити!..
Се все вона таки на _сво┐_ уха чула. Що однак при iнших нагодах i
публiчно говорила, доносили ┐й добрi, поважнi товаришки i знакомi:
- Наколи ви ┐й тi дурницi не виб'║те з голови, то будете наслiдкiв
гiрко жалувати; вола ще молода, буйна!
- Дiвчина губить легкодушно свою будучину i вiдстрашу║ вiд себе i вiд
других сестер женихiв!
- Де, ради бога, нассалась вона того трiйла? - питала знов iнша з
товаришок.
- Чи завважали ви ту двозначну усмiшку в молодого К., коли вона
остатнiм разом розводилась про жiнок-лiкарок, доводячи, що вони були би
правдивим добродiйством для суспiльностi? А молодий К., се ж прецiнь всiм
звiсно, перша партiя в мiстi!
-_ _Хто ж буде дома ┐сти варити, наколи жiнка стане до уряду ходити?
Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Ха-ха-ха! Чи ж се не
чиста дурниця розводити такi теорi┐? Я поважаю й шаную вас високо, ласкава
панi радникова, однак ви супроти того дiвчати не захову║те достаточно
материнського авторитету. Най би моя дитина виступила з такими
нiсенiтницями, я ┐┐ вже скоро привела б до розуму! Або чи ви чули, що про
ню панi С. говорила? А вона прецiнь теж щось зна║!
- Що, ради бога, що казала панi С.?
- Казала: цiле ┐┐ поведення то лише вища тактика кокетерi┐; я женщина й
доволi знаю тайнi ходи жiночо┐ думки.
На такi слова правди не знала панi радникова нiчого вiдповiсти. Сидiла,
наче б здеревiла, по таких бесiдах.
- Що ж менi дiяти, дорога панi докторова? - питала вона стиха.
- Що? Попросту книжки забрати i читання хоробливих авторiв раз на
завсiгди заборонити!