"Ирена Карпа. Bitches Get Everything (укр.) " - читать интересную книгу автора

то шоу, чи то студiйна сесiя? Молода гола жiнка з гарним тiлом. Прикрита
абияк шматою, що служить драпiровкою в натюрмортах, нею ж витирають сперму
випадковi коханки художника чи миють пiдлогу - однаково все мистецтво. Жiнка
тримає шмату двома пальцями, обережно. Жiнку вимащено бiлою матовою фарбою.
Де-не-де та фарба заскорузла, стягує шкiру, робить їй боляче. З крана гаряча
вода не тече. Нагрiто з десяток чайникiв. Художник задоволений роботою. Його
асистентка пропонує жiнцi допомогти змити фарбу. Та хитає головою i кличе за
собою хлопчика, котрий був прийшов iз нею i тинявся назирцi по майстернi.
Цiлком зрiла натурниця i зовсiм юний "я-ще-не-знаю-хто-я". Хлопчик закоханий
у неї, це бринить в кожному порусi його довгих вiй, у тривожному поглядi, i
це додає її жорстокостi виправдання. Вiн несе за нею
чайник до ванної, воду тут розводять у великiй пластмасовiй мийницi.
Хлопчик причиняє дверi. Жiнка ступає через край брудно-кольорової ванни.
Тепер вона вже вся у колись емальованому коритi. Нiби у лонi великої злої
квiтки. Нiби у тимчасовiй владi хлопчика. Чи, радше, вiн у її владi, бо те,
що в цiй квiтцi, мусить з'їсти його, i вiн про це знає. I сумно й серйозно
йде назустрiч своїй загибелi. Вона розвертається лицем до нього. Заплющує
очi. Вiн зачерпує скляної банкою теплої води i ллє їй на голову. Акрилове
молоко струменить її обличчям, шиєю, грудьми, животом, стiкає i скапує вниз.
- Допоможи менi, - глухо звучить її голос.
Вiн дуже спокiйно торкається її волосся, починає змивати з нього фарбу.
Довго й обережно. Любов до дорогих машин. Ретельно. Нiжно. Вона тихо
посмiхається. Обполiскує собi вуха, шию, груди. Розвертається спиною:
- Тут.
Його долонi нiжно рухаються по шкiрi її шиї, спини, талiї. Вiн лише
змиває фарбу. Вона повертається знову обличчям, пiднiмає руки, каже:
- Давай, вимий всюди, де залишилося, я ж нiчого не бачу.
Навмисне не вiдриває вiд нього очей. А вiн навмисне все робить довго i
ретельно. Ось її груди, такi нереальнi пiд цими ручаями води, якiсь наче не
плотськi, а по той бiк дзеркала. Вiн тре їй соски, фарба з них злiзає не так
легко, вони тверднуть, у ваннiй не тепло...

Ой, вибачте, менi тут хтось дзвонить. Роздуплилися, курва. Два тижнi в
цiй дiрi - i нi тобi сигналу, нi букви. OK, почекайте.
- Мгм, так, Трiша.
- ...
- Нi, цього недостатньо.
- ...?
- Недостатньо.
- ...?!
- Hi.
- ...!!!
- Тому що ти - тупа вiвця. А партнер твiй козлик.
Блядi. Скуз мi май френч, це я про роботодавцiв. Принаймнi їм хотiлося
б такими себе називати. В ротi у мене гiркий присмак, i залишається вiн там
геть пiсля всього: пива, кавунiв, сумiшi яблучного соку з крижаною
мiнералкою. Вже й не знаю, що робити. Я не люблю, коли моє тiло - зовнi чи
зсередини - викидає такi коники. Я люблю виходити з пляшкою пива на балкон
берлiнської квартири мого приятеля i тiшитися тим, що нiкому немає дiла до
того, що я без майки. Я можу купити собi смаженої картоплi, навалити в