"Ирена Карпа. Bitches Get Everything (укр.) " - читать интересную книгу автора

davatymetsya NEMOZHLYVIST .
taka durb \ na sytuaziya : kupa perspektyv i odnya - edyna nemozhlyvist
. polyusy .
tyazhinnya do...?
pity z zhyttya z kupoyu perspektyv i Nemozhlyvistyu, pity do neyi...
tak?

proshavay, lyubove moya. Y

Y - умовне позначення для "Ya Tebe Kohayu". Таке я пишу Кройбовi. Пишу
й вiдправляю, нiчого не виправляючи. Невиправна вiдправка. Я прощаюся з ним,
прощаюся з Дафлiшем. Давно час. Мене дiстало все. Я не бачу сенсу
продовжувати. Я? Не бачу?...
Ми зi Стогнєвiч, моєю давно вже лiпшою й такою ж, як я, ненормальною,
подругою, йдемо гратися. Весела забавка на трьох: я, вона i вiкiнг.
"Вiкiнг" - це росiйський пiстолет. Калiбр 38. Все так як треба, бо граємо ми
в росiйську рулетку.
- Менi пофiг, - каже Стогнєвiч.
- Менi теж, - каже Торнберг. Ой, це я так кажу.
Вiкiнг мовчить. Його черга триндiти ще не пiдiйшла.
- Я вже пробувала, - знизує плечима моя подруга.
- I шо? - типу байдуже питаю я, але насправдi менi цiкаво.
Ну, i страшно трохи - що там.
- I нiчо'. Ми з братом на морозi були. Так само, як у дитинствi
стрибали пiд воду, побачивши, як iз дна стирчать колоди. Розбивали собi
бошки i всьо. А яка рiзниця? Наш друг iндiанець - вiн зараз резервацiями
шляється, а так у Харковi ранiше жив у нас - так вiн книгу написав "Жизнь
как експєрiмєнт над сабой". Пише менi iнодi, питає, що новенького я вже
спробувала.
- Мгм... Виживемо - я тобi всю наркоту свою з дому вiддам, - довiрливо
обiцяю я.
- Виживемо - напишемо йому про спробу № 2. Невже ж я таке гiвно, що
мене нiчо' не вiзьме?
- Ага.
- Що ага? А раптом повезе разок?!
- Повезе, думаю...
Вона заряджає ту єдину канонiчну кулю. Я тупо жую м'ятну жувачку i
думаю про Маркеса, що у прощальному листi радив насолоджуватися смаком
шоколадного морозива. Морозива менi не хочеться. Але й морозу по шкiрi
чомусь немає. Страх нiби зазирнув у гостi - як сусiд позичити дрель - i
вшився. Дрелить когось iншого. А менi реально похуй. Чому всi так упевненi у
власному безсмертi?
- Хто перший? - питає Стогнєвiч.
- Ледiс фьорст, - я чомусь вибираю в неї з рота сигарету i затягуюся.
- Там не гашиш, - попереджає вона.
- А то я не знаю, - вiддаю їй цигарку й беру дурнуватого вiкiнга.
- Як ти думаєш, з нього знiмуть вiдбитки пальцiв, якщо комусь iз нас
таки пiдфортить? - питаю я.
- А понт? Все одно на мене всьо повiшають, - каже вона.
- Ну окi-докi, - зiтхаю я. Стискую пiстолет. Холодний. Твердий. Не