"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Важке життя i небезпечнi пригоди (укр)" - читать интересную книгу автора

- А я впiймала мотиля "Мертву голову". Ганялася за капустянкою, а в
сачку чомусь опинилася "Мертва голова". Чули, що казала Лариса Юрiївна? Що
"Мертву голову" можна впiймати тiльки вночi iз свiчкою. Бо вона на вогонь
летить. От! А мiй випадок - рiдкiсний...
- Це що! - почав було Васько, але Павлусь рiшуче затулив йому писок.
Годi!
- Ха-ха! - зневажливо процiдив вiн. - Знайшли, чим хвалитися. Дiвчачi
забавки! Ви б ще у ляльки в своєму таборi погралися... Якби ви дiзналися, що
я зробив, ото б знали!
Ясна рiч, пiсля цих слiв Васько зупинився, Оленка теж. Довелося
зупинитися i Павлусевi. А дарма. Лiпше було б якнайшвидше йти додому, а не
зупинятися. Якби Павлусь знав, що з ним станеться, вiн би, можливо, навiть
побiг. Та хiба наперед свою долю знаєш?
Васько задерикувато запитав:
- I що ж ти зробив? Хворостиною курей ганяв на хуторi? Котiв за хвости
ловив? Гав полохав?
Безумовно, це було обурливо. Нестерпно обурливо. Та за такi слова носа
роз'юшити мало! Ясно, мало, бо роз'юшеним носом нiчого не доведеш, адже тут
Оленка, а вона ж на всю школу завтра про бiйку розплеще. Мовляв, Павлусь
полiз битися, бо влiтку хворостиною курей ганяв, ловив за хвiст котiв i гав
полохав. А Васько узяв i в очi сказав йому про це.
- Та чи знаєш ти, що я зробив? - грiзно набурмосився Павлусь, хоч i сам
тої митi ще нiчого про це не вiдав. - Тобi навiть увi снi не снилося! Я таке
зробив, чого цiлий клас не зробить!
- Ну, що ж ти зробив? - зухвало не вгавав Васько. - Ну, що? Ну, що?
Кажи!
- Як захочу, то й скажу!
- А от i не скажеш!
- А от i скажу!
- Ну, кажи!
- А я не хочу!
- Ага! Нема, що казати!
- А от i е!
- А от i нема!
- Я тобi нiколи нiчого нiзащо не скажу! А от Оленцi скажу!
- Ну, то кажи! Хто тебе за язик тримає?
Жах! А що казати?
- Я... я... скарб знайшов! - несподiвано вихопилося у Павлуся, аж вiн
сам здивувався, хоч i не дуже.
Але для остаточної перемоги одного цього повiдомлення було явно замало.
- Так ми тобi i повiрили! - заволав Васько, але вже захоплено. - Вiн
скарб знайшов!
- I знайшов! - обстоював своє Павлусь.
- А де ж ти його знайшов?
- А в степовому курганi!
- А як?
- А отак!
- А де ж твiй скарб?
- А я здав його державi!
Зрозумiло, ми могли б повнiстю навести тут цю вiкопомну суперечку,