"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Космiчна халепа капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

перебував у районi сузiр'я Волопаса, аж раптом виявиться, що то вже не
сузiр'я Волопаса, а сузiр'я Куцевола. Яка ж це буде енциклопедiя?
Отож, усвiдомлюючи i водночас жахаючись обсягу роботи, я поклав собi не
хапатися вiдразу за папери, а почати свої вiдвiдини з того, з чого починав
завжди - грунтовного огляду бiблiотеки капiтана. Колись я принагiдно вже
згадував, що в книжковiй колекцiї Небрехи було аж 1000 наукових праць, кожна
з яких мала не менш як 1000 сторiнок i важила до трьох кiлограмiв.
Так от, неквапом простую собi ретельно вивченим фарватером уздовж
книжкових полиць, вочевидь переобтяжених грубезними фолiантами, i раз у раз
незадоволено зиркаю в бiк надто уважного господаря.
Зрозумiло, як i завше, капiтан Небреха курить свою уславлену люльку i з
притаманним йому терпiнням очiкує завершення мого традицiйного вояжу.
Сидить, упереджено пильнує круглими, мов у нашорошеного кота, очима за моїми
навiгацiйними маневрами i вимахує, як степовий вiтряк, руками. А все для
чого? Аби за димовою завiсою не прогавити ту небезпечну мить, коли я котрусь
iз полиць вiзьму на абордаж. Зрештою, вiн мав рацiю - вiд такого вiдчайдуха,
як я, усього можна чекати.
Згодом капiтан Небреха слушно пригадував:
- Якби моя природжена пильнiсть зрадила тодi хоч на мить, я вже
наступної секунди не дорахувався б однiєї, а то й двох iнкунабул...
Атож, капiтан Небреха вивчив мою лиху, пiдступну до книжок вдачу!
Та ця гра в неприхованi схованки, мабуть, набридла йому, бо раптом з
невтамованою iронiєю зауважив:
- Молодий чоловiче, не гайте часу, а краще вiдверто спитайте старого,
де вiн ховає свої справжнi космiчно-букiнiстичнi скарби. I тодi ще до вечора
встигнете зняти копiю з рiдкiсного навiть серед галактичних книгосховищ
рукопису...
I капiтан Небреха спокiйно стартував з командорського крiсла, а за
мить, порипуючи протезом, пришвартувався до найбiльшої полицi, що аж
угиналася пiд книжками. Там вiн розсунув важкенькi фолiанти i з-пiд самої
стiни видобув пожовклий вiд часу сувiй рукописний, надiйно закоркований у
прозору, але, безумовно, непроникну для шкiдливої космiчної радiацiї
посудину. Недбало пiдкидаючи в руцi той своєрiдний термос, пояснив:
- Оце власноручний щоденник рiсмарка Аль-Булька з далекої
радiогалактики ЗС-270. А "рiсмарк", знайте, щось на зразок колишнiх земних
"перiв", "серiв", "донiв" i рiзних там "фон-баронiв"... Як бачите, рукопис
навiки законсервовано, бо вiн такий старезний, що давно зотлiв, i на свiжому
повiтрi вiд першого ж дотику розпорошиться.
Такого пiдступу я вiд Небрехи не чекав. Знайшов, що показувати! Нiби
йому й справдi нiчим похвалитися! Капiтан знову заховав рукопис пiд
непробивну броню книжкової фортецi i мимохiдь докинув:
- То була б величезна втрата для науки в масштабах Всесвiту, якби свого
часу я полiнувався прочитати теревенi рiсмарка Аль-Булька i перекласти їх на
рiдну мову...
- То ви маєте переклад? - запитав я, ще не зовсiм вiрячи у своє
везiння.
- Авжеж, - вiдповiв Небреха, висуваючи шухляду письмового стола i
виймаючи звiдти з пiвдюжини учнiвських зошитiв по дванадцять сторiнок
кожен. - Ось вiн - вiд першої лiтери i до останньої крапки. Якщо вам так
цiкаво...