"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу авторащо вiн категорично вимагав пелюшок...
Треба було негайно рятувати Азимута. Я блискавично увiмкнув усi двигуни i рвонув у простiр. Я знав, що летiтиму довгi роки, дотримуючись режиму сонячного променя. Адже на Землi все мало вiдбутися з самого початку i аж до сучасного кiнця... ...Капiтан Небреха вибив на свою чорну долоню люльку i закiнчив розповiдь: - Ось вам пригода з грудкою землi! Це все, що залишилося вiд базальтової брили, яку буквально видер з бездонної пащi часу хоробрий Азимут. - А що залишилося вiд нього самого?! - мимоволi вихопилось у мене. - Нiчого йому не сталося, - заспокоїв мене капiтан. - Азимут живий i здоровий. Зараз йому вже одинадцять рокiв, i вiн навчається у школi для обдарованих дiтей. Розповiдь друга. РОЗМОВА З ДЗЕРКАЛОМ Коли гостюєш у капiтана Небрехи, нiколи не вгадаєш, яка несподiванка чатує на тебе. Скiльки разiв я бачив його почорнiлу вiд тютюну та часу люльку! Але менi й на думку не спадало, що ця неоковирна люлька - єдина релiквiя єдиної за своєю космiчно-iсторичною вагою мiжсвiтової зустрiчi! I це була не просто зустрiч двох цивiлiзацiй... Того теплого безжурного вечора ми сидiли на верандi i слухали романтичнi казки моря, якi з ласкавим шерехом шепотiли прибережнiй рiнi Капiтан Небреха палив свою люльку. На столику стояла полiрована скринька з пахучим тютюном. Ось капiтан востаннє затягнувся, вибив присок на долоню i кинув люльку на стiл. На лiвому боцi люльки був якийсь напiвстертий незрозумiлий напис. Я нiколи не намагався його розiбрати, бо капiтан Небреха вiльно володiв трьома сотнями чужопланетних мов i мiг писати будь-якою з них. А в його домi було стiльки див, що вони просто не могли не вiдвернути мою увагу вiд якихось там закарлючок. Отже, уявiть мiй подив, коли люлька вiддзеркалилася на гладенькiй поверхнi тютюнової скриньки, i я несподiвано для самого себе прочитав на цьому дзеркальному вiдбитку прiзвище мого гостинного господаря. - "Небреха!" - вигукнув я, вражений до краю. - Що? - не зрозумiв вiн мене. - Тут написано "Небреха", - схвильовано пояснив я. - Але чому... - У цiй хатi, - урочисто зупинив мене мiжзоряний вовк, - ви знайдете десятки, якщо не бiльше, рiзних "чому". Але iсторiя цiєї люльки i справдi може здатися цiкавою. Ви не повiрите, що через цю непоказну на перший погляд люльку мало не наклали головою двi з половиною сотнi найхоробрiших у галактицi мисливцiв, кожен з яких був членом Всесвiтнього об'єднання планетних Товариств Мисливцiв та Рибалок. Якби я запiзнився ще на хвилину... Вiн пiдвiвся i, кульгаючи на лiву ногу, пошкандибав до кiмнати. Секунд iз тридцять вiн рипiв там протезом i шарудiв на полицях, коли нарештi повернувся з пляшкою, припорошеною густим космiчним пилом. У пляшцi була ота кавказька рiдина, яку медичнi свiтила ще на свiтанку космiчних польотiв |
|
|