"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

що вiн категорично вимагав пелюшок...
Треба було негайно рятувати Азимута. Я блискавично увiмкнув усi двигуни
i рвонув у простiр. Я знав, що летiтиму довгi роки, дотримуючись режиму
сонячного променя. Адже на Землi все мало вiдбутися з самого початку i аж до
сучасного кiнця...
...Капiтан Небреха вибив на свою чорну долоню люльку i закiнчив
розповiдь:
- Ось вам пригода з грудкою землi! Це все, що залишилося вiд
базальтової брили, яку буквально видер з бездонної пащi часу хоробрий
Азимут.
- А що залишилося вiд нього самого?! - мимоволi вихопилось у мене.
- Нiчого йому не сталося, - заспокоїв мене капiтан. - Азимут живий i
здоровий. Зараз йому вже одинадцять рокiв, i вiн навчається у школi для
обдарованих дiтей.


Розповiдь друга. РОЗМОВА З ДЗЕРКАЛОМ

Коли гостюєш у капiтана Небрехи, нiколи не вгадаєш, яка несподiванка
чатує на тебе. Скiльки разiв я бачив його почорнiлу вiд тютюну та часу
люльку! Але менi й на думку не спадало, що ця неоковирна люлька - єдина
релiквiя єдиної за своєю космiчно-iсторичною вагою мiжсвiтової зустрiчi! I
це була не просто зустрiч двох цивiлiзацiй...
Того теплого безжурного вечора ми сидiли на верандi i слухали
романтичнi казки моря, якi з ласкавим шерехом шепотiли прибережнiй рiнi
прозорi хвилi.
Капiтан Небреха палив свою люльку. На столику стояла полiрована
скринька з пахучим тютюном. Ось капiтан востаннє затягнувся, вибив присок на
долоню i кинув люльку на стiл.
На лiвому боцi люльки був якийсь напiвстертий незрозумiлий напис. Я
нiколи не намагався його розiбрати, бо капiтан Небреха вiльно володiв трьома
сотнями чужопланетних мов i мiг писати будь-якою з них. А в його домi було
стiльки див, що вони просто не могли не вiдвернути мою увагу вiд якихось там
закарлючок.
Отже, уявiть мiй подив, коли люлька вiддзеркалилася на гладенькiй
поверхнi тютюнової скриньки, i я несподiвано для самого себе прочитав на
цьому дзеркальному вiдбитку прiзвище мого гостинного господаря.
- "Небреха!" - вигукнув я, вражений до краю.
- Що? - не зрозумiв вiн мене.
- Тут написано "Небреха", - схвильовано пояснив я. - Але чому...
- У цiй хатi, - урочисто зупинив мене мiжзоряний вовк, - ви знайдете
десятки, якщо не бiльше, рiзних "чому". Але iсторiя цiєї люльки i справдi
може здатися цiкавою. Ви не повiрите, що через цю непоказну на перший погляд
люльку мало не наклали головою двi з половиною сотнi найхоробрiших у
галактицi мисливцiв, кожен з яких був членом Всесвiтнього об'єднання
планетних Товариств Мисливцiв та Рибалок. Якби я запiзнився ще на хвилину...
Вiн пiдвiвся i, кульгаючи на лiву ногу, пошкандибав до кiмнати. Секунд
iз тридцять вiн рипiв там протезом i шарудiв на полицях, коли нарештi
повернувся з пляшкою, припорошеною густим космiчним пилом. У пляшцi була ота
кавказька рiдина, яку медичнi свiтила ще на свiтанку космiчних польотiв