"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

розповiдь. - Людина лiтає собi, лiтає, повертається на Землю, а на рiднiй
планетi збiгли тисячолiття. Але чи гадали ви, що цей парадокс може
повернутися на всi 180 градусiв i закинути вас аж до мастодонтiв? А я мав
клопiт iз цим вертким парадоксом, сто комет i тисяча астероїдiв йому у боки!
Мiж iншим, це я назвав його "час-перевертень". Якщо хочете мати точнi
подробицi, вiзьмiть 1375-й "б" том зоряної енциклопедiї, сторiнка 812,
двадцять четвертий рядок згори.
Ми з штурманом Азимутом поверталися на моїй коробцi з Мiсяця на Землю.
А щоб ви знали, мiй штурман був чоловiк статурний: не так, щоб величенький,
а метрiв зо два з гаком залюбки вмiщалося мiж його тiм'ям та п'ятами. Сили
вiн був нелюдської. На Мiсяцi пiднiмав мою коробку разом зi мною однiєю
рукою. Чубатий, вусатий, хлопець з таких, про яких кажуть "скафандр
наопашки". Та вiн i справдi до пуття нiколи не застiбався.
Уже поминули межу тяжiння мiж Мiсяцем i Землею, коли раптом:
торох-торох! Трусонуло так, що в мене й досi всi кiстки переплутанi. Свiт
менi став шкереберть, перед очi плавають зiрки, а я навiть не знаю, чи нову
галактику бачу, чи я сам їх вiд удару посiяв. Азимут лежить на пiдлозi i
лупає очима, а проте чудесно зорiєнтувався: голова у нього була на пiвнiч,
ноги на пiвдень, а руки вiдповiдно - одна на схiд, друга на захiд.
А що з ракетою сталося! Двигуни стрибнули з корми на нiс, а нашi ходики
потупцювали навпаки. Але ми ще не знали, що потрапили в згубнi обiйми
протилежного часу!
Азимут пiдвiвся, виплюнув два зуби i прохрипiв:
- Пронесло! Це була якась приблудна комета...
Тiльки-но я роззявив рота, щоб вiдповiсти йому, коли знову -
торох-торорох!
Коли я отямився, то вiдчув, що двигуни мовчать, а тiло моє наче прикуте
до пiдлоги. Далебi, повернулося тяжiння, подумав я.
Я розплющив одне око i обвiв поглядом ракету. Такого безладдя я в життi
не бачив. Звiдусiль звисають обiрванi дроти, прилади вивернули свої
рiзноколiрнi тельбухи, куди не кинь оком - жодної цiлої речi. А серед цього
хаосу на купi всiлякого мотлоху сидить Азимут i нажахано дивиться в
iлюмiнатор. Руки у нього трусяться, весь вiн сiпається i взагалi скидається
на божевiльного.
- Де ми? - якомога спокiйнiше запитав його я.
- На Землi! - ляскаючи зубами, вiдповiв вiн. - Але тут коїться кiнець
свiту! Мертвi встають з-пiд землi!
Ну, хто б на моєму мiсцi не подумав, що Азимут таки з'їхав з глузду?
Хто поставив би iнший дiагноз?
Але - неймовiрно! - я помилився.
Коли я глянув у iлюмiнатор, серце в мене похололо, наче я в самому
купальному костюмi вискочив у космос.
Це було якесь марення. Це було нiби кiнофiльм, який пустили навпаки. I
в скаженому темпi.
А слiд вам сказати, що переплутати щось ми не могли, бо приземлилися в
хрестоматiйнiй мiсцевостi. Це був Єгипет, i не просто Єгипет, а знаменита
Долина Царiв, фантастична долина кам'яної геометрiї пiрамiд. Отже, ми
орiєнтувалися, як у себе в хатi.
Але це був неймовiрний свiт!
Сонце сходило на заходi i сiдало на сходi. Люди кумедно метушилися