"Юрiй Дмитрович Ячейкiн. Зорянi мандри капiтана Небрехи" - читать интересную книгу автора

Я з утiхою згадую тi незабутнi днi, коли я гостював у капiтана далекої
мiжзоряної плавби Небрехи. Упевнено можу сказати, що нi одна година у
товариствi цiєї незвичайної людини не минула для мене марно.
Нам нiхто не заважав. Капiтан обрав таку мiсцинку на узбережжi, де
хазяйнували тiльки сонце, море i тиша.
Уявiть собi маленьку затоку, зусебiч оточену могутнiми горами,
мiнiатюрний садочок, у його гущавинi вигулькує верх латаної-перелатаної
коробки, i невеличкий будиночок з широкою верандою, заклечаною диким
виноградом. Оце i буде капiтанова садиба.
Дiстатися туди суходолом було неможливо. Нi автостради, анi стежки,
навiть туристської... Тiльки вiдчайдушнi верховинцi навколишнiх аулiв з
бурдюками за плечима героїчно долали карколомнi кручi, щоб капiтан Небреха
завжди мав гiдний його всесвiтньої слави запас антиречовини. Та ще вечорами
об'якорялися коло берега тамтешнi рибалки, щоб у товариствi гостинного
хазяїна ту речовину дегустувати.
Правда, щодня вертольотом прибував ще велемовний фахiвець iз музею
космiчних мандрiв канючити сувенiри в капiтана, але його отi земнi релiквiї
щирої дружби i пошани чомусь не цiкавили. Його можна було умовити вихилити
хiба що склянку козячого кисляку. Очевидно, саме тому цей бiдолаха i не
знаходив спiльної мови з Небрехою.
Але годi вже гаяти час побутовими дрiбничками. Краще розповiм про
пригоду, яка не мала i не мас собi подiбних в усiй свiтовiй iсторiї. А
дiзнався я про неї зовсiм випадково...
Небреха мав одну своєрiдну звичку. Вiн любив серед бiлого дня залiзти
до своєї коробки, вмоститися перед холодною грубкою, бозна-коли абияк
зрихтованою з рудого заiржавiлого вiдра, i запалити люльку. I от за хвилину
жерстяний димар, що стримiв з одного бортового iлюмiнатора, починав курiти
сивими кiльцями. Це один з найрiшучiших i найхоробрiших капiтанiв обережно
випускав дим у грубку, точнiсiнько як отой школяр, що вперше поцупив у тата
цигарку i нишком запалив її на кухнi. Ну, школяра ще можна зрозумiти. А от
капiтана Небреху годi зрозумiти.
Якось я ласував на верандi запашною пастою, коли дивлюся - в'юниться
над коробкою димок. Ну, думаю, час уже розгадати цю таємницю. Пiдкрався до
коробки i зазирнув усередину.
Так i є! Капiтан Небреха сидить коло грубки, палить люльку, а на
колiнах - пiдручник фiзики для середньої школи! Я тодi ж зауважив, який саме
роздiл його зацiкавив. Це був безсмертний роздiл про закон всесвiтнього
тяжiння. А з розгорнутої сторiнки дивився сам першовiдкривач, генiальний
англiєць, великий вчений Iсаак Ньютон.
- Якби не ця людина, - делiкатно почав я розмову, - ви, капiтане,
можливо, нiколи не торували б мiжзоряних шляхiв i оце не палили б люльки у
старiй коробцi перед саморобною грубкою.
- А ви не поспiшайте, юначе, - спокiйно застерiг мене капiтан
Небреха. - Якби свого часу я забарився бодай на мить, ви б зараз,
очевидячки, шукали зовсiм iншої причини, а цього портрета у пiдручниках не
було б...
Я ошелешено заклiпав очима. А капiтан любесенько поклав пiдручника на
денце колишнього вiдра, неквапно вибив з люльки гарячий попiд i натоптав її
свiжим тютюном.
- Авжеж, - наголосив вiн, - якби я забарився ще на мить, космос,