"Раса Iванченко. Ciтi життя i смертi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Ра┐са Iванченко.

Сiтi життя i смертi


------------------------------------------------------------------------
Оригинал этого текста расположен в "Сетевой библиотеке украинской литературы"
OCR: Евгений Васильев
Для украинских литер использованы обозначения:
к, ║ - "э оборотное" большое и маленькое (коды AAh,BAh)
п, ┐ - "i с двумя точками" большое и маленькое (коды AFh,BFh)
I,i (укр) = I,i (лат)
------------------------------------------------------------------------



Сiтi життя i смертi
Рiд приходить, i рiд проходить,
А земля пребува║ вовiки.
Iз Екклезiаста


Cонце уже високо ходило над землею. Скресли рiки, i крижини безладно
громадились i шурхотiли у течi┐ повноводдя. Чорнi хвилi пружно вигойдували
на бурунистих гребенях посеред трiскотливих крижин широкi ки┐вськi подi┐.
Князь Оскольд поспiшав додому.
Поспiшав iз Полоччини i Смоленщини, де вiднинi став твердо й непохитно.
Там же залишив прах свого отця - велеможного полянського князя Тура, якого
роме┐ й хозари прозвали Диром. Вiднинi попiл, що лишився по його спаленню,
порiднив полян i кривичiв навiки. Полоцький князь Iзяслав збiг зi сво║┐
землi, опинившись у Новгородi. Не захотiв поклонитися Оскольду.
Та тiльки зле вчинив полоцький князь. Мовив: сво┐х богiв - Стрибога й
Мокошу - боронитиму мечем, скiльки свiту в очах. А побiг пiд захист чужих
богiв - Велеса i Хорса. I виходить, що тi боги мають також постати проти
полянських кумирiв. Не по правдi се. Володарiв багато, i кожен ма║ сво┐х
богiв. Вони ворогують мiж собою i спричиняються до того, що родичi мiж
собою б'ються, намагаючись вивищитись один над одним.
Оскольд пригадував слова матерi сво║┐. I священика Местивоя пригадував.
Мудро йому радили, коли мовили: зроби одного бога в сво┐й землi - i тодi
станеш ║диним керманичем в нiй! кдиний бог - це щит, що ║днатиме й
охоронятиме твiй люд. Вiн тобi буде мечем, яким ти вразиш кожного, хто
возста║ супроти тво║┐ правди! Справедливiсть цих повчань бачить нинi i
сам. I рiшучiсть виповню║ його. Ось прийде у Ки┐в, роздивиться, розмислить
як слiд i тодi... На Ки┐в! Там на нього чекають великi дiяння. Чека║ на
нього Ярка. Сина йому покаже - нащадка Ки║вичiв. Iм'я немовлятi
приберуть... Це ма║ бути достойне iм'я. Ох, як важко вгадати оте
найщасливiше, найдостойнiше ймення, щоб i в сво┐й землi i в чужих краях
воно звучало дзвiнко й гордо. Адже пiд руку ки┐вського державця ма║
перейти земля Поднiпров'я, що вiднинi по║дналась iз великими просторами
iнших племен слов'янських.