"Чорні зорі" - читать интересную книгу автора (Савченко Володимир Іванович)
ТРИВОГА
В Європі настав ранок.
Багато газет Парижа, Лондона, Рима затримали свої ранкові випуски, щоб опублікувати одержані в останню годину повідомлення про невідомі супутники, які з’явилися над Землею цієї ночі. Власне, новина не так уже й приголомшувала: не вперше над планетою кружляли в усіх напрямках супутники, які було видно в бінокль і простим оком. Незвичайним було, мабуть, тільки те, що ці нові таємничі супутники, рухаючись у стратосфері, поки що анітрохи не розжарилися від тертя об повітря і що про їх запуск не повідомляла жодна держава світу.
Та це могло здатися важливим лише для вчених. Газетярі ж західних країн, люди, яким нерідко бракує знань, але які вміють буйно фантазувати, створили сенсацію:
“Космічні кораблі кружляють над землею!”
“Марсіяни шукають місця для посадки!”
“Супутники-снаряди! Невже в них марсіянські Мішель Ардан, капітан Ніколь і Барбікен?”
“Снаряди з глибин всесвіту!”
“Просимо до нас, жукоокі!”
“їх уже можна розгледіти в бінокль! Купуйте шістнадцятикратні біноклі Цейса!”
Того дня більшість людей тільки те й робила, що вдивлялася в небо. Оптичні магазини розпродали всі свої товари, навіть окуляри із збільшувальними скельцями Ентузіасти розбирали об’єктиви фотоапаратів і майстрували з них підзорні труби. Ніхто нічого до пуття не знав, крім газетярів, звичайно. Останні, вигадуючи казна-що, штурмували обсерваторії і безперервними інтерв’ю набридали астрономам і астрофізикам, які звикли до спокійного розміреного життя.
“Немає сумніву, що це — космічні кораблі, — друкували газети великими літерами заяву відомого астронома Редлі. — Хіба ж могла б хоч одна держава в світі стриматися, щоб не заявити про супутники, які вона запустила?”
Протягом дня супутники були помічені послідовно над Барселоною, Лондоном, Каліфорнією, Середньою Азією, Каїром, Польщею, Мельбурном, Новою Гвінеєю, Алма-Ата і так далі. З’ясувалося, що вони увесь час відхиляються на захід, відстаючи від обертання Землі. Це в свою чергу підтверджувало думку про космічне походження тіл.
Про кожне нове спостереження повідомлялося в спеціальних випусках газет і по радіо. Самі спостереження з точним зазначенням часу та координат надсилалися в астрономічні центри: Грінвіч, Пулково, каліфорнійську обсерваторію Паломар. Там їх систематизували.
Надвечір картина в Європі почала прояснюватись. Газети вмістили фотографії супутників, зроблені в Мексіці спеціальним телескопом, призначеним для спостережень за метеорами. Знімки, передані фототелеграфом, були невиразні, проте на них, на тлі попелясто-сірого неба, вимальовувались темні снарядоподібні силуети. За ними тягся світлий шлейф. Дані про розміри супутників, виміряні різними спостерігачами, приблизно збігалися: півтора-два метри завдовжки і не більш як півметра в поперечнику.
“Думку про те, ніби в снарядах є живі істоти, — писала одна газета, — доведеться відкинути. Або припустити, що марсіани не більші за кролів”.
Швидкість супутників становила вісім і одну десяту кілометра за секунду для першого і на п’ятдесят метрів за секунду менше для другого, який поступово відставав.
Їх траєкторія була дуже викривлена і через полюси не проходила. Зниження супутників ніхто із спостерігачів п’яти континентів не помітив.
Остання новина — повідомлення з Пулкова — вже не потрапила в газети, її передало нічне радіо:
“…Зіставлення даних про політ тіл-супутників дало змогу визначити період і траєкторію їх обертання. Це, в свою чергу, допомогло обчислити масу тіл. Виявилось, що вона однакова в обох супутників і дорівнює приблизно чотирьомстам п’ятдесяти тоннам при розмірі півтора-два метри у довжину. Ці величини в сто з лишком разів перевищують масу найбільших супутників, запущених під час Міжнародного геофізичного року. Незбагненним є той факт, що середня питома вага матеріалів, з яких складаються обидва тіла, дорівнює приблизно
Сам факт незвичайної густини тіл чекає ще свого роз’яснення”.
Це був час, коли уява людей, розбурхана запусками штучних супутників Землі й польотами перших радянських ракет у космос та навколо Місяця, ще не заспокоїлась, — вони ладні були повірити всьому. Десятки тисяч сторінок фантастичних романів, сотні гіпотез про життя поза межами Землі не зробили того, що зробив оцей стрибок у космос. Обрії розширились. Навколо Землі — простір, у ньому є рух, у ньому може бути життя; це стало ясно всім.
Тому появу над планетою двох снарядоподібних тіл і всі пов’язані з ними напівнаукові припущення сприйняли мало не як належне, само собою зрозуміле: “Якщо ми, люди Землі, збираємося здійснити першу космічну подорож, то чому
Газети друкували розклад руху супутників за два дні наперед, роблячи наприкінці повідомлень застереження: “…якщо вони за цей час не приземляться”. Десятки тисяч астрономів — фахівців і любителів — стежили за польотом таємничих тіл, готуючись першими сповістити про навмисне відхилення їх від балістичної траєкторії. Радіоаматори всього світу чергували біля своїх приймачів, намагаючись спіймати на будь-якій хвилі сигнали з супутників. Усі чекали, коли ці “вісники інших світів”, нехай навіть без живих істот, приземляться…
Однак третій день приніс повідомлення, яке відразу ж змінило в усьому світі напрям думок і настрій:
“Супутники-снаряди мають земне походження!”
“Англійські математики доктор Блеккет і доктор Рамсей із формулами в руках доводять, що супутники не прилетіли нізвідки”.
Газети вмістили портрети двох учених з Оксфорда та їх статтю, в якій писалося:
“Нас першого ж дня стурбувала невідповідність орбіти “супутників” плоскому еліпсу. Річ у тому, що, коли б ці тіла прийшли з космосу, обертання Землі не повинно було б позначитися на їхньому русі. Грубо кажучи, для них у цьому разі було б байдуже — обертається земна куля чи ні. Вони кружляли б навколо планети строго в одній площині щодо нерухомих зірок.
Для узагальнення нам бракувало даних про траєкторію “супутників” у приполярних областях Землі. Вчора ввечері, коли ці дані люб’язно передали нам російські спостерігачі, картина стала ясною: орбіта обертання супутників не плоска. Вона викривлена у просторі і проходить над різними точками земної поверхні. Коротше кажучи, траєкторія руху супутників має форму велосипедного колеса з великою “вісімкою”, — приблизно таку, яку мали супутники Міжнародного геофізичного року, запущені з Землі.
Якби можна було глянути на нашу планету збоку, ми побачили б ось що: у просторі обертається наша величезна земна куля, а навколо неї описують вигадливі петлі два маленькі чорні тіла. Ці петлі — траєкторії супутників, образно кажучи, намотуються на планету, неначе нитки на шпульку, не зачіпаючи земної осі. Неважко помітити, що зміщення цих петель пов’язане з обертанням Землі.
Що це означає? Нескладний аналіз показав нам, що причина тут тільки одна: на супутники діє
Отже, ми твердимо, — і кожний, хто хоч трохи обізнаний з механікою і математикою, може нас перевірити, — що ці так звані “космічні” супутники, перш ніж піднятися в стратосферу, перебували на Землі, що їх запущено з нашої планети в меридіональному напрямку, і найімовірніше — з приекваторіальних широт…”
Сталася виняткова в історії преси подія: всі газети опублікували креслення та викладки Блеккета і Рамсея. Викладки були обґрунтовані, логічні і недвозначні: вони доводили, що траєкторія супутників — не що інше, як балістична крива снарядів, пущених в атмосферу з швидкістю вісім кілометрів за секунду якимсь земним пристроєм.
“Людство проймається тривогою, — писала французька ліберальна газета. — Якщо ми не маємо підстав думати погано про марсіян, в існування яких ще кілька днів тому вірили всі, а тепер ніхто не вірить, то від мешканців Землі у другій половині двадцятого століття можна чекати чого завгодно… Якщо супутники запущені з Землі (а це вже доведено напевно), то чому жодна? держав не поспішає оголосити про цю видатну подію? Чому світ нічого не знає про надзвичайної густини матеріали, з яких виготовлені супутники? Чому супутники мають форму снаряда великого калібру? І ще безліч “чому”… В наш час, коли, на жаль, творчі зусилля багатьох наукових установ спрямовані на таємне створення засобів знищення, коли ядерна й балістична зброя досягли такої могутності, то важко визначити, де закінчується воєнне випробування і починається воєнний напад, — жити стає тривожно”.
Тривога й справді все більше охоплювала світ. Газети повідомляли, що в арміях багатьох держав віддано накази про бойову готовність. Уряди обмінювались нотами, сповненими погроз.
І от, нарешті, протягом одного дня на планеті поширилось те, що журналісти згодом назвали “ланцюговою реакцією недовір’я і напруженості”. Невідомо, хто перший пустив цю чутку, але жодна газета, жодна радіо— і телевізійна компанія не залишилась осторонь. Великими чорними літерами з газетних шпальт грянуло повідомлення:
“Над земною кулею кружляють атомні снаряди!!!”
У кожній країні, в кожному місті це повідомлення вплинуло на людей так, ніби снаряди вже вибухнули над їхніми головами.
Тепер снаряди було видно не тільки ранками чи вечорами: радіолокаційні вимірювання показали, що вони знизились до сімдесяти кілометрів. У ясному небі неозброєним оком можна було бачити маленькі чорні кульки. Вони прокреслювали небо, наче реактивні літаки, лишаючи за собою вдень синювато-блакитну смужку розжареного повітря, а вночі — тонку сріблясту нитку, що повільно танула.
Самі снаряда, як і раніше, були темні. Сподівання на те, що від тертя об повітря вони розжаряться і згорять, подібно до метеорів, не справдилося. Протягом доби вони двічі облітали всі материки Землі, ніби даючи всім нагоду ще раз глянути на них.
Учені гадали, що снаряди впадуть у північній півкулі. Саме тут був перигей супутників і тут вони найбільше гальмувались атмосферою.
Північна, густо заселена частина Землі… За розрахунками перший снаряд мав упасти за два-три тижні, коли швидкість його зменшиться до семи і восьми десятих кілометра за секунду.
 |
(support [a t] reallib.org)