"квген Гуцало. Мертва зона (Укр.)" - читать интересную книгу автора

якось лягла спати в хатi - тут ┐┐ й застукали перед досвiтком... Лежи,
дочко, в оцьому закапелку, лежи в холодi, та тiльки з матiр'ю будь.
Вилiзла по драбинi, ляду тихенько причинила. I ще не встигла за клямку
взятись, не встигла хатнiй порiг переступити, як надворi почулось:
рип-рип... Наче хтось наближався, але наближався несмiливо, зупиняючись та
роззираючись. Певно, хтось чужий. Добра людина чи лиха? Але чого б це
добрiй людинi в таку ранню пору по чужих обiйстях тинятись?
Припала до дверей i слухала. Порипування вгасло пiд вiкном - чи не в
шибку зазира║? Господи, хто ж це такий? Господи, чого кому треба? О, знову
рипнуло, зовсiм близько, бiля самих дверей зупинилось. Навiть дихання
чути.
Ну, коли диха║, то людина. А це легенько кашлянуло - ну таки справдi
людина! I Меланцi звiльна дихнулось.
Але... тс-с-с! За клямку взялось, торга║.
- Хто там? - поспитала i не впiзнала голосу свого. Зовсiм чужий голос.
- Подайте Христа ради! - почулось.
Меланка й зовсiм зрадiла: та це ж прошачка ота, що майже дитячим
жебонистим голоском говорить, та це ж ота Мотря з Торбою, що вже другий чи
третiй день по ┐хньому селу ходить, у кожну хату загляда║. Еге ж, у кожну
загляда║, жодно┐ не мина║. Якби подавали багато, хiба було б так?
- А ви вдень заходьте!
Крикнула Меланка, а сама дума║: "Чого ж це я крикнула? Прошачка - воно,
звiсно, прошачка i ║, а все ж людина, як би там не було!"
- Пустiть погрiтись...
Ну, не пустити погрiтися - грiх. Бо замерзне пiд хатою, пiд самiсiньким
порогом - проклянуть усi, геть з кiсточками з'┐дять. Одсунула засув, дверi
ледь-ледь одхилила - справдi-таки сто┐ть Мотря з Торбою. Зовсiм невеличка
- мабуть, од холоду змерзлася та вiд голоду всохлась. Та й зiгнулась, наче
не порожню торбу через плечi перекинуто, а лантух iз слiзьми та бiдою.
Лице - немов плеската велика бурулька, на якiй двi краплини водянистi,
дво║ очей живих. Що ж ти скажеш ┐й? Не проженеш, як собаку, дрючком не
кинеш.
Зайшла Мотря, стала бiля порога i сто┐ть. А потiм раз ступила ближче до
печi, другий. Вивiльнила руки з довгих обстрiпаних рукавiв i в челюстi
встромила. Рано ще в печi розпалювати, рано й снiданок готувати, але,
дивлячись на не┐, Меланка зiтхнула й заходилась готувати паливо.
Мотря ж сама обiзвалась:
- Оце холод такий на супостатiв, щоб повигибали до ноги. Вони в пух
закутуються, в перини залазять, вони на теплому сплять i теплим
укриваються, а мороз ┐м у тiло залазить, душi випiка║. Бiля Кордишiвки
сама бачила, як нiмець iшов, iшов по дорозi, а потiм беркицьнувся i зразу
ж задубiв, мов стерво яке... А то набили ж ┐х, настрiляли ┐х нашi на
фронтi, то ховали бiля тi║┐ ж Кордишiвки. Задубiли тiла, такi сухi стали,
як полiняччя, що ти його об землю кинь, а воно бумка║ й пiдскаку║. То
склали всiх до одно┐ ями, засипали. А ранiше як ховали? Ранiше кожному
окремо домовину стругали, кожному окремо копали могилу, а на могилi й
хреста ставили. Тьху, прости господи, це ж над православними людьми треба
ставити хрести, а над такими задля яко┐ хороби?
- А ви ж i в Ки║вi були, кажуть, - докинула Меланка.
- А в Ки║вi на храмах та на церквах макiвочки все золотi, червонi такi,