"квген Гуцало. Голодомор (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Повиносили з церкви геть усе, що можна повиносити.
- Покрали богiв!
Але покрали не тiльки богiв, а й усе церковне начиння. Здавалося б,
кому воно все потрiбне, а покрали.
- I господа на небi не побоялися!
А таки не побоялися: крали богiв - i кари не ждали на сво┐ голови.
- Чужi чи сво┐?
Спробуй вгадай. Можна подумати i на чужих, i на сво┐х, бо скрiзь люди
пустилися берега.
- Ходiмо шукати злодi┐в!
Скоро коло нього наче клубок сухого перекотиполя збира║ться - немiчнi
жiнки та старi баби, у яких ще ║ сила злiзти з тапчана чи з печi. Рудий
Павло Музика в тому клубку - мов жарина вогню, що бризка║ словами-iскрами.
- А чи не Василь Гнойовий залiз у церкву й покрав? До Гнойового гайда!
А вiн не без компанi┐.
Ген-ген обкрадена церква блакитними стiнами ся║ над селом: наче голос
високого й гнiвного неба, що шле ┐х на помсту й покару. Людське безумне
перекотиполе котиться на сiльську околицю, де в скособоченiй мазанцi пiд
очеретом живе Василь Гнойовий - злидар i конокрад, що молився й молиться
скляному богу.
А назустрiч - хлопчина в подертiй сорочцi та в полатаних штанях, босий,
з синiми очима-будяками на рябому лицi, схожому на горобине я║чко.
- А що то в тебе за пазухою?
Чорними ногами в бородавках прирiс до землi, а очi перестрашенi, мовби
на ┐хнi дикi квiти по сердитому джмелю сiло.
- Ану покажи, що за пазухою!
I вже схопили за куштратi патли, i вже смикнули за комiр, i вже
руки-круки сягнули за пазуху вiдстовбурчено┐ сорочки.
- Божа мати з божим сином!
Справдi, з полотняно┐ пазухи, вiд грудей-ребер вознеслася на сонце
весняного дня божа мати з немовлям на руках.
Обо║ - в неземному палахкотючому сяйвi довкола умиротворених святих
ликiв, обо║ дивляться глибокими очима добра й милосердя.
А водночас - i лагiдного докору.
Мовби не можуть втямити, як опинилися в полотнянiй пазусi, як
вознеслися на свiтло весняного дня, кого бачать перед собою. Святi
праведнi очi, якi завжди запитують - i водночас вiдповiдають сво┐м
запитанням, якi завжди прощають, бо в прощеннi - ┐хня невмирущiсть.
- Де взяв? Хто ти?
- Марко...
- Злодiй! Де взяв iкону?
- Знайшов! - дзигонiв хлоп'ячий голос.- Отамо знайшов у бур'янi.
- Брешеш!
- Суща правда.
- Перехрестися!
И дитяча рука в хресному знаменнi злетiла вгору, торкнулася чола.
- Злодiй - i хреститься!
Хвиля людського божевiлля закипiла, завирувала, руки простяглися - i
вп'ялися в дитину. Хлопець шарпнувся, закричав, укусив зубами чиюсь руку,
iкона з божою матiр'ю та божим сином полетiла в бур'ян пiд ноги.