"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Молодiж оточила ┐х колом. _Дедалi пара танцювала все палкiше й палкiше,
запалюючи до танцю й iнших. Незабаром з натовпу вирвалася й друга пара.
Перший парубок, натомлений, скоро кинув танень, але Химка не вгавала, Вона
крутнулася, аж стрiчки високо замаяли в повiтрi, вхопила Романа й потягла
його в швидкому танцi, смiючись й моргаючи на нього веселив .очима. Але
Роман,проходячи проз Левантину, що стояла не танцуючи, вхопив ┐┐ та й
закрутив у тому нанцюристому крутенi. Збентежена з тако┐ несподiванки,
дiвчина спершу нiяк не могла потрапити в лад, але згодом якось утрапила, i
самi ноги, слухаючись музики, робили що треба. А ┐й чогось було так сором,
i вона ие глядiла нi на кого i вce думала про те, що Роман танцю║ перед
нею i дивиться на не┐ сво┐ми смiлими, аж незвичайними очима, i не могла
звести на його погляду. пй ставало все бiльше та бiльше нiяково,
здавалося, що всi ┐┐ саму тiльки й пильнують, дивуючися, що вона так довго
танцю║ з Романом. Вона вихопилася з танцю и покрилася в гуртi. Не
зосталася й з дiвчатьми, а зараз же нишком подалася через перелаз у двiр
до свого хазя┐на.
А музики тяли тим часом з усi║┐ сили, парубки й дiвчата танцювади, аж
подвiр'я гуло, ясноколiрнi стрiчки маяли в повiтрi, брязкало намисто на
задиханих грудях, а з заквiтчаних голiв падали на землю Квiтки, i дiвчата
й парубки топтали ┐х ногами.
Почувши музики й танцi, вся бесiда давно вже вийшла з хати подивиться
на молодiж. Старий Сиваш забурчав епершу, що не слiд було вулицi робити в
дворi, але мати оступилася за Романа:
- I-i, старий! Мовчи вже! Тiльки сьогоднi дитина прийшла, повеселиться
схотiлося, а ти вже й гнiва║шся! Може, вiн собi тут пару знаходе. Давай
краще сядемо на призьбi та подивимось, як молодi веселяться, то, може, й
ми помолодша║мо.
Пилип тiльки рукою махнув. Старi гостi подивилися на молодiж i почали
прощатися, бо вже вечорiло. Молодiж iще трохи потанцювала та й подалася з
Двору на вигiн - кiнчати там свято. Дома матiрки й батьки сварилися, що
вже вечiр, а дочки й сини не йдуть корiв до┐ти та товар напувати. Але тим
було не до того: Роман послав ще по горiлку, попочастував сього разу й
дiвчат, i довго чути було на вигонi музику й спiви, танцi й голосний
молодий смiх.
Але Зiнька там не було. Побачивши, як Левантина втекла з танцiв, i
знаючи, що в не┐ в дворi нiкого нема║, вiн пiшов до себе на тiк, з току
перескочив у свiй садок, а з свого садка в Струкiв,- чи не побачить там
дiвчину.
Мати напада║ться на його, що вiн досi не одружився. А коли ж вiн i
справдi собi пари не може знайти? к й гарнi дiвчата, i роботящi... навiть
║ й багатi... та все йому не пiд мислi. Йому треба таку жiнку, щоб вiн про
все з нею мiг говорити, щоб усю свою душу мiг ┐й одкривати... А то вiн тут
так живе, що нi з ким i поговорити по щиростi. Щоправда, про хазяйство i
про все таке можна i з батьком, i з матiр'ю, i з братом розмовляти, так
цього йому мало. Йому хочеться все знати, все розiбрати: як воно, i через
вiщо, i нащо робиться. Колись заманулося йому вивчитися читати. Так
схотiлося, що не мав упокою, аж поки вивчився. Школи в ┐х тодi ще не було,
дак вiн оддав дяковi рублiв iз десять, мабуть, аж поки той навчив його.
Тепер Зiнько читав, та тiльки якось не дуже розбира тi┐ книжки. А хотiлось
би йому розiбрати i знати багато... про все... От хоч би й про те - чого