"Борис Гринченко. Серед темно ночi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

сини такi, що в кожного батька серце росло б, на ┐х дивлячись,- так
проказував довгий i сухий Струк, беручи в Пилипа чарку.
Iншi гостi, потакуючи, кивали головами, а сини сидiли гордi тi║ю
хвалою. Старший - уже поважний, з бородою, здоровий, як робочий вiл;
менший - ще молодий парубок з невеличкими чорними вусами й задуманими
ясними очима; тi очi дуже нагадували батьковi, тiльки що в батька вони вже
пригасли за довгi лiта клопоту й працi, а в сина сяли цiлим ся║вом
молодого вогню. Але найбiльше дивилися люди на Романа. Вiн сидiв на покутi
пишний, у пiджаку, обстрижений i розчесаний набiк по-городянському; повне
обличчя було бiле, а гарний вус аж блищав на ньому. Тепер цей чепурний вид
почервонiв, бо парубок випив не одну чарку горiлки; та вiн мiг пити
побагато i ще не був п'яний, а так - тiльки починав хмiль голову
розбирати, i Роман дедалi ставав усе веселiший та хвалькiший на язик.
- Чого ж це ти, небоже,- питав його дядько Охрiм,- не зараз додому
вернувся, як службу вiдбув? Адже замалим не год iще прогаявсь.
- Тако║ д║ло случилось,- одказував Роман.- Как вишол я з служби, зараз
должность мине предложили, очинь даже хорошую: триста рубл║й жалування.
- О, це добра служба,- триста рублiв! - озвався свят Манойло.- А яка ж
то служба?'
- А така - швейцаром при палатi. Ну, я там почал служить, а потом
затосковался по свому роду. Нивжлi - думаю - яв свойой родин║ не могу
приличной для себе должности получить? Бросив усьо i прийшов.
- I добре зробив, синку,- сказала мати,- бо й нас iзвеселив.
- Тепер тiльки одружиш, свате, дiтей та й забувай горе! - сказав до
Пилипа Манойло.
- Та я з дорогою душею,- всмiхнувся Пилип,- аби сини!
- Пождiть, батюшка, будемо й жениться; вот толь-ки должность
получим,одказав Роман.
--Образований чоловiк може завсегда собi должность получить,- озвався
Денисiв кум Терешко. Вiн колись, ще за панського права, був бiля панiв у
дворi, то iнодi й сам любив закидати "по-образованому". Йому дуже
подобалось, як говорить Роман, i самому хотiлося докинути слiвце, щоб
знати було, що й вiн не абихто. Батько й iншi гостi думали: "Ач, як
набрався Роман, науки! Так i рiже по-панському!" пм здавалося, що Роман
дуже добре потрапля║ на панську мову. Тiльки сивому мовчазному Корнi║вi
Грабенковi та Зi-ньковi не подобалось, що солдат лама║ язика.
А Пилип iз Пилипихою все припрохували та частували. Обличчя в гостей
почервонiли й спiтнiли, язики починали чiплятися за зуби, хоч голоси
дедалi ставали все гучнiшi та гучнiшi. Тiльки Зiнько був зовсiм тверезий,
бо вiн не вживав горiлки; та Роман бадьорився. Але й йому вже так ударило
в голову, що аж млосно стало, i вiн пiшов з хати на прохолоду. Зiнько й
собi вийшов мовби за ним, а просто того, що не любив дивитися на п'яних.
Обидва вийшли в двiр.
Була недiля, i на вулицi вешталось чимало народу. Iшли парубки в
святкових чумарках i добрих поясах, смiялися й погукували на дiвчат, а тi,
хихикаючи й щебечучи, проходили вулицею, маючи ясноколiрними стрiчками.
Попiд хатами, на призьбах та на колодах скрiзь сидiли баби, лузаючи
насiння, часом i чоловiки з люльками в зубах i розмовляли про всякi новини
та про хазяйськi й хатнi справи. I пiд Сивашевим двором лежали
колоди,добрий хазя┐н, Пилип давно вже стягав деревню на нову хату синовi,-