"Олесь Гончар. Прапороносцi (Укр.)" - читать интересную книгу автора

якась мерзота!
- То я трохи буркуну пiдмiшав, - виправду║ться Шовкун. - Нашi хлопцi
всi буркун курять. Вiн пахучий. А румуни багато його розвели на сво┐х
полях.
- Нудьга, - каже через деякий час Сагайда. - Ненавиджу оцi оборони.
Копай i копай без кiнця. Святе дiло наступ. Я тiльки тодi й вiдчуваю, що
живу, коли наступа║мо. Черниш!
- В чiм рiч?
- Дай менi адресу яко┐-небудь учительки або агрономшi.
Черниш диву║ться.
- Для чого?
- Напишу ┐й листа. Виллю душу.
Це в Сагайди манiя. Вiн пише багато, куди попало i кому попало, з
║диною метою - одержати фотографiю. Якщо ж вiн досяга║ свого, то кiлька
днiв ходить, розмахуючи карткою, показу║ кожному свою дiвчину, яко┐ нiколи
не бачив i, напевне, нiколи не побачить.
- Але я знаю, - раптом дода║ вiн, хмурнiючи, - це вона не свою вислала.
- Чому не свою?
- Бо сама вона - ряба!
- Ти ж ┐┐ не бачив.
- Все одно - ряба!!
Тодi його не чiпайте. Вiн сердито захова║ фото у свiй гаман i надовго
замовкне.
Чернишевi все це зда║ться легковажним блюзнiрством.
- Я не розумiю, - каже вiн, - як можна писати людинi, яко┐ зовсiм не
зна║ш?
- А що ж менi, по-тво║му, робити? -кричить Сагайда. - Скажи, що менi
.робити? Добре, що в тебе ║ там якась узбечка, якась там селям-алейкум, що
жде тебе, збираючи бавовну i спiваючи "Темную нiч".
- Кожного хтось жде.
- Кожного! Мене нiякий чорт не жде┐
- А дома?
На обличчi Сагайди появля║ться злiсна гримаса, а губи починають дрiбно
тремтiти.
- Мiй дiм, брате... вiтер розвiяв! I вiн розповiда║ свою iсторiю, давно
вже вiдому всьому полковi.
- Ти ж, мабуть, не зна║ш, що наша дивiзiя носить iм'я мого рiдного
мiста, - з гонором каже Сагайда. - Не зна║ш? Так уяви: це мо║ рiдне мiсто,
i менi ж самому випало його визволяти. Це вже скоро рiк вийде, еге ж.
Брянський?
- Через три тижнi - якраз рiк, - подумавши, каже комроти.
- Надвечiр зав'язався бiй, - з цього завжди почина║ Сагайда свою
iсторiю, - а опiвночi ми вже вступили i в мiсто. Нiмцi за Днiпро драпали.
Зайшли ми - все трiщить, горить, валиться. Вiдпросився я то┐ ночi в
Брянського... Краще б ти мене був не пустив тодi, Юрко!.. Iду мiстом,
наших бiйцiв мало, цивiльних - зовсiм нiкого, аж моторошно. А вулиця вся
горить... I впiзнаю ┐┐, i впiзнати не можу: i рiдна вона менi, i вже якась
чужа, страшна. Я нiколи не бачив тако┐ моторошно┐ червоно┐ ночi!.. Звернув
до заводу проходжу в ворота, де тисячi разiв проходив. Порожнi обгорiлi
коробки будiвель, над цехами звиса║ погнута арматура, а внизу пiд нею