"Борис Антоненко-Давидович. Kiнний miлiцiонер (Укр.)" - читать интересную книгу автора

Ще ранiш, так само вночi, забрали в аулi вчителя й колгоспного
зоотехнiка, i люди не знали, що й думати. Що ж воно тепер кажуть в аулi
про Беймбета, котрого всi знали як доброго, лагiдного чоловiка, що нiкому
не завдав нiяко┐ шкоди, нiколи нiкого не образив? Сказати б, помилково
забрали його, припускаючи, що Беймбет щось украв або перехову║ чуже, так
нi ж - нiчого чужого в Беймбета не знайшли, лиш узяли давню-предавню
газету, в яку жiнка загортала колись хустину, куплену на базарi в Джамбулi
для маленько┐ ║дино┐ доньки: коли пiдросте й стане дiвкою на виданнi, тодi
й носитиме, а поки що хай лежить у скринi.
Незрозумiле було, чому взяли не хустину, що коштувала таки добрячих
грошей, а - газету, нiкому не потрiбний папiр, що його досить у всякого
начальника? Та чи не в тому газетному паперi й та┐лася та лиха сила, що
призвела Беймбета до його дальших поневiрянь? Не раз на допитах в Алма-Атi
слiдчий-росiянин потрясав тою газетою й гримав з огидою на Беймбета: "Ах
ты ж, левосерый конный милиционер!"
Що таке "левосерьiй" - Беймбет i досi не розгадав - занадто-бо мудре
росiйське слово, але чому слiдчий закидав йому службу в мiлiцi┐, та ще до
того ж у кiннiй, - Беймбет не мiг зiйти з дива. Та й хiба за службу у
мiлiцi┐ карають?
Нi в тюрмi, нi на етапах, нi в таборi Беймбет ще нi разу не бачив
колишнього мiлiцiонера. Всяких людей доводилось йому зустрiчати по цей бiк
життя - колгоспникiв, робiтникiв, учених, навiть з начальства попадались
часом в'язнi, але мiлiцiонера - жодного. В аулi, де жив Беймбет, взагалi
не було мiлiцi┐, у Джамбулi, куди зрiдка при┐здив на базар Беймбет, йому
траплялося бачити мiлiцiонерiв, але вiн завжди бокував вiд озбро║них
людей. Дiла до них у Беймбета не було, а випадково з ними зiткатися не
слiд: за тими, що мають шаблю й наган, стоять право й сила, i лiпше бути
вiд них подалi.
I все ж слiдчий вважав його за кiнного мiлiцiонера...
Беймбет таки побачив учителя з ┐хнього аулу. В Алма-Атi на звiднi, де
┐х звели вдвох, щоб вони призналися в сво┐х злочинах, викриваючи один
одного.
Учитель, змарнiлий, блiдий, видно, чимсь дуже наляканий, говорячи
по-росiйському, стверджував, що вiн сам i Кунанба║в таки були
"левосерыми". Хоч як напружував думку Беймбет, але так i не мiг збагнути
значення того загадкового росiйського слова й тiльки знай торочив, що вiн
нi в кiннiй, нi в пiшiй мiлiцi┐ нiколи не служив... Розпитати вчителя про
"левосерого" Беймбетовi не вдалося, бо ┐х швидко розвели по рiзних
камерах. Звели ┐х ще раз усiх трьох - Беймбета, вчителя й зоотехнiка - на
судi, але там розмовляти пiдсудним мiж собою не дозволялося, й Беймбет
нiчого не мiг розпитати в учителя. На судi вчитель, хоч i говорив
по-росiйському, та Беймбет зрозумiв, що вiн визнав себе за "левосерого",
зоотехнiк щось заперечував, а Беймбет був нi в тих нi в сих, проте це не
допомогло нiкому з них, i суд одважив кожному по десять рокiв далеких
таборiв.
Хто зна, може, вчитель i справдi був якимось "левосерым", - вiн чоловiк
учений, знав не тiльки арабське письмо, але й росiйське, i Беймбетовi до
нього не рiвнятись. Але чого Беймбета приплели до цi║┐ дивно┐ iсторi┐? Не
iнакше як хтось щось набрехав на Беймбета. Але - для чого? Хто? Адже
Беймбет нi з ким не сварився, нiкому не заподiяв шкоди...