"Історії в дев'яти книгах. КнигаVII: Полімнія" - читать интересную книгу автора (Геродот) Геродот Історії в дев'яти книгах © Геродот Note1 Note2 Note3 Note4 Note5 Note6 Note7 Note8 Note9 Note10 Note11
1.1. До епохи Александра Македонського в Середній Азії не було значних міст, належних до перської держави.
1.2. В III кн. р. 89 і далі не згадується про обов'язок підданців перської держави давати людей для війська, але Дарій наклав на них такий обов'язок. note 1
2.1. Про такий звичай не йшлося тоді, коли Камбіс перебував у Єгипті, а Дарій у Скіфії. Можливо, це було заведено через те, що Дарій на той час уже був дуже старим.
2.2. Треба нагадати, що Гобрій був одним із сімох, які виступили проти магів (III, 70).
3.1. Тобто, близько 487 чи 486 р. до н. є. Демарат пішов у добровільне заслання 491 р. до н. є.
3.2. Із інших джерел нічого невідомо про такий звичай у Спарті. Дарій призначив собі спадкоємця не через пораду Демарата, але під впливом своєї дружини, дочки Кіра, Атосси.
4,1. Дарій помер восени 486 р. до н. є., бувши царем 36 років. 5,1. Перси дбали про свої сади і плодові дерева. Царі та сатрапи змагалися між собою, влаштовуючи сади і культивуючи нові породи плодових дерев. 6.1. Алевади були відомою у Фессалії багатою і впливовою родиною, яка нібито походила від міфічного царя Алева. Коли Торак із своїми братами запросив Ксеркса, фессалійці звернулися до греків по допомогу (VII, 172). 6.2. Хресмологами називалися в давній Греції ворожбити і пророки, такі, як Мусай, Епіменід, Тейресій, а крім того, мудреці, досвідчені тлумачі давніх оракулів. Серед таких був і Ономакріт, який склав збірку давніх оракулів, приписуваних Мусаєві. Він мав недобру репутацію через те, що підробляв оракули і вигадував свої власні. 6.3. Герміонець Лас був ліриком і автором дифірамбів. Його вважали за вчителя Піндара і винахідника «кіклічного танцю». 7.1. Тобто навесні 485 р. до н. є. У єгипетських джерелах є відомість про те, що якийсь фараон царював лише протягом одного року. 7.2. Дарій поводився дуже добре з єгиптянами. Він навіть будував їм нові святилища і ремонтував старі, завершив проведення каналу, що з'єднав Ніл із Червоним морем, і взагалі поважав їхні звичаї, релігію та жерців. 7.3. На відміну від Дарія Ксеркс скасував самоврядування в Єгипті, згідно якому перський цар уважав за спадкоємця єгипетських фараонів, а в номах верховна влада належала жерцям. Очевидно, характерною для Ксеркса була релігійна нетерпимість. 8.1. Перська державна рада складалася з сатрапів та представників знаті. 8.2. Звичайно, тут прийом так званої просопопеї, властивий давньогрецьким історикам. Незапротокольовані промови Ксеркса і його споборників складені Геродотом і виявляють його розуміння державних устроїв. Це свого роду риторичні вправи, що були модними в давній Греції. 8.3. Геродот не дбав про узгодження причин, що спонукали Ксеркса піти в похід на Грецію: помста афінянам за їхню допомогу іонійцям (VII, 5, 8), визначення долі (VII, 8), прагнення Ксеркса завоювати Європу (VII, 5), шанолюбність Мардонія (VII, 6) і посилання на «фрігійця» Пелопа, якому вдалося поневолити греків (VII, 11). 8.4. Арістагор не взяв участі в поході, але заохочував до нього. 8.5. За уявленням давніх греків небо було напівсферичним куполом, який спирався на пласку дископодібну землю. Отже, небо і земля стикалися між собою, мали спільні межі. Небо нібито було твердим, власне кам'яним. Звідси вираз «небесна твердь». Іонійцями Мар доній називає всіх греків. У турецькій та фарсійській мовах Греція називається «Юнан», країною іонійців. 9.2. Тут Мардоній навмисне перебільшує: далеко не вся Індія (в розумінні індійський субконтинент) і не вся Ефіопія (в розумінні східна Африка) були завойовані персами. 9.3. Ассірійці в Геродота – це вавилоняни та халдеї нововавилонського царства (625-539 рр. до н. є.). 9.4. Для персів було характерним те, що вони цілком покладалися на численність свого війська і на велику кількість золота, яку вони мали. 9.5. Звичайно, і тут згаданий вище прийом просопопеї, тобто Геродот пише про те, що міг би сказати в даному разі Мардоній. 10,1. Це не відповідає звичаям давніх персів. Сам Геродот розповідає, що перси вважали почесним, якщо покійника пороздирають хижі птахи та звірі. Греки вважали великим нещастям, якщо тіло покійника не було поховано. Отже, тут Артабан промовляє так, ніби він був греком. 11.1. Думка про можливість завоювання греками перської держави не могла виникнути в Ксеркса або в когось із греків близько 481 р. Така думка могла бути лише висновком із перемог Кімона, сина Мільтіада, на Кіпрі, які завдали рішучий УДДР могутності персів. 11.2. Пелоп був сином Тантала, який уважався царем Фрігії або Лідії. Перси визнавали Малу Азію частиною своєї держави. Крім того, Фрігієць (Фрюкс) було звичним іменем рабів. note 2 11,3. Очевидно, тут ідеться про дорійське переселення. Дорійці іноді називалися разом із фракійськими племенами фрігійцями (звичайно, помилково). 13,1. На той час Ксерксові мало бути 35-40 років. 15,1. Перський цар мав на голові високу тіару (головний убір перських царів, схожий на фетровий капелюх без крисів), а на ногах червоні черевики. Його плащ і шаровари були пурпуровими, як і все його вбрання, на якому були вишиті білі соколи, священні птахи верховного бога Ахура-Мазди. Його сорочку було підперезано золотим поясом, на котрому висів меч, піхви якого було оздоблено дорогоцінним камінням. 16,1. Уважалося за тяжкий злочин, якщо хтось садовився на царський трон. Очевидно, через це Артабан не наважувався погодитися, побоюючись, чи не хотів Ксеркс згубити його, пропонуючи сісти на трон. 19,1. Те, що в цій розповіді фігурує гілка маслини, викликає підозру про її грецьку основу. 20.1. Тобто 481 р. до н. є. 20.2. Повідомлення Геродота базується на давньому переказі, згідно з яким в переселенні народів узяли участь тевкри та місійці, котрі переправилися через Фракійський Боспор і заволоділи Фракією аж до р. Пенею і до Адріатичного моря. Іонійським морем, як було сказано, Геродот називає Адріатичне море. 20.3. Тут ідеться про війни між різними малоазійськими, фракійськими та грецькими племенами. З цим пов'язано і переказ про облогу Трої. 21,1. Фінікійське судно «гавлос» було широке і округле. Для переправи потрібні були довгі грецькі кораблі (трієри і пентеконтери), які краще витримували морські течії в протоках. 22.1. Із Елаюнта можна було не пропускати грецькі суда з хлібом, що пливли з Чорного моря. З південного краю Калліпольського півострова, де перебував флот, і звідти перевозили продовольство для людей на Афоні. 22.2. Акант – місто на березі Акантської затоки; Торона – місто на Сітонійському півострові. 23,1. Геродот стверджує, що канал на Афонському перешийку було закінчено, і це доведено новітніми дослідниками. Він правильно визначив його довжину. 24,1. Проведення каналу на Афонському перешийку є доказом Ксерксового наміру за всяку ціну завоювати Грецію. Афонський півострів із його Німфейським мисом становив небезпеку для мореплавства. 25.1. Білим льоном тут називається «жерновець ситниковатий», що росте в Іспанії і з якого карфагеняни виготовляли кодоли. 25.2. Це мис поблизу містечка Левке акте («білий берег») у Фракії коло Пропонтіди. 25.3. Можливо, що Тіродіза – ототожнення з Тейрістасією, яку географ Скілак згадує слідом за Білим берегом. Еіон на Стрімоні відрізняється від Еіона у Фракії, колонії мендайців на Халкідському півострові на березі Термайської затоки. 26.1. Місцеположення Кріталлів у Каппадокії залишається невідомим. 26.2. Келайни – місто на рівнині коло злиття рік Марсія і Меандру. Ксенофонт (в «Анабасі») твердить, ніби він бачив шкіру сатира Марсія, повішану в печері, з якої витікає річка. 27,1. Можливо, ідеться про внука Креза, сина його нещасного сина (І, 34), який успадкував велике багатство Мермнадів. Його ім'я вказує на зв'язок із пророчим святилищем Дельфів. 27,1. Ідеться про твори знаменитого самосця Теодора. 30.1. Колосси – місто на березі р. Ліку. До 401 р. до н. є. воно було значним і густо залюдненим містом, але після заснування Лаодікеї воно занепало (260 р. до н. є.). 30.2. Власне не під землею, а тече у вузькій ущелині. 31.1. Шанування Ксерксом чинари, зв'язане з культом священних дерев, що їх охороняли демони, як це зображено на ассірійських рельєфах. 31.2. Коли хтось із особистої охорони царя помирав, його негайно заступав інший тому вони називалися безсмертними. 33.1. Мис на європейському березі Геллеспонту між Сестом і Койлами. Мадіт – тістечко за кілька стадій від нього на півдні. Абідос – на азіатському березі. 33.2. Ксантіпп – батько Перікла. Це сталося 479 р. до н. є. 33.3. Про Артаікта в кн. IX, розд. 136. 35,1. Тут ідеться про властиве давнім народам ставлення– до всіх природних явищ note 3 так, якби всі вони були схожими на людей. Це характерна для цих народів антропоморфі-зація світу. 36,1. В розповіді про наведення мостів не все зрозуміле. Оскільки за часів Геродота цих мостів уже не було, він використав тут різні повідомлення, які, можливо, суперечили одне одному. 37.1. Ксеркс затримався в Абідосі на цілий місяць, можливо тому, що обидва мости ще не було остаточно закінчено. 37.2. Згадане тут затемнення сонця спостерігалося в Сардах 17 лютого 478 р. до н. є. Геродот або використаний ним інформатор неправильно віднесли цю подію до походу Ксеркса проти Греції, що відбувався за два роки перед тим. 37.3. У давніх греків сонце ототожнюване з Аполлоном, мало віщувати про майбутнє, бо Аполлон був богом дельфійського пророчого святилища. 40.1. Охорона царя, яка йшла перед ним, тримала свої списи вістрям до землі на знак шани до царя. Тут число «тисяча» не означає кількості воїнів, а є назвою цього загону, начальник якого називався «тисячним». 40.2. Грецький Зевс ототожнювався з перським Ормуздом (Ахура-Маздом). 42.1. Ксеркс вибрав довший, але легший шлях уздовж узбережжя повз Кіму, Міріну і Елаю. Кана – мис малоазійської Еоліди на Адрамітській затоці. 42.2. Це плодюча рівнина, що простягається від глибини Адрамітської затоки до міста Антандра. 43.1. Річище Скамандра (тепер Мендере-су) досить широке, але влітку в ньому буває мало води. 43.2. Тобто Афіні, покровительниці міста Іліона. Цією жертвою Ксеркс хотів уласкавити місцеву богиню. Взагалі було неможливим, щоб маги робили узливання героям троянської війни. 43.3. Місто Гергіта недалеко від Лампсака. 44,1. Найвищий мис, який заходить далеко в Геллеспонт. 51.1. Тут Афіни – це назва радше етнічна, а не власне географічна. Афіни вважалися їхніми мешканцями за столицю малоазіатської Іонії. 51.2. Звичайно, побоювання Артабана не мали підстави до битви при Мікалі. 54,1. Ксеркс молився Мітрі, перському богові сонця. 58.1. За міфом дочка Атаманта Гелла впала в море і втопилася, коли разом з братом Фріксом вони перелітали на злоторунному барані з Греції до Колхіди. її ім'ям було названо протоку Геллеспонт (тепер Дарданелли). 58.2. Місто Агора між Пактіями на Геллеспонті і містом Кардією на Меланській затоці. 58.3. Місто Айнос при впадінні ріки Гебру. Поблизу нього було озеро Стенторіда* 59.1. Доріск – це місто і назва місцевосці. 59.2. Серрейон – мис і гора мають однакову назву, відому з міфології, бо там жінки кіконів убили Орфея. 60,1. Чисельність армії Ксеркса тут дуже перебільшено. Навряд чи число воїнів було більше за 200 тис. 61.1. Перелік народів та племен Азії, як і перелік сатрапій і опис царського шляху дуже важливі відомості для вивчення давньої історії. Геродотів опис, очевидно, базується на офщійних перських документах. 61.2. Схожість імен «Персей» і «Перс» спричинилася до виникнення міфу про те, що Перс – родоначальник персів був сином Персея. 62.1. Арії – було загальною назвою індоарійських племен, що розмовляли індоєвропейськими мовами. Ця назва відрізняла індоєвропейських кочовників, що оселилися на територіях середньої Азії, сучасного Ірану і північного Індостану (в долинах рік Інду і Гангу). 62.2. Цим словом називалися, очевидно, різні головні убори, характерні для давніх персів. Греки називали мітрою головну пов'язку, яка притримувалв волосся, а кінці її звисали на потилиці. 65,1. Під деревом тут розуміється бавовна. 69.1. Хітонами тут названо бурнуси, характерні і для сучасних арабів. 69.2. Ідеться про статую богині Анаіт (ім'я, яке в словнику Гесіхія тлумачиться, як «золота»). Обличчя цієї статуї нагадувало обличчя Аркістони. 70,1. Східними ефіопами називалися темношкірі тубільці Індії. В давньогрецькій мові слово «айтіопс» (ефіоп) означало «людина з обпаленим (тобто чорним) обличчям». Звідси темношкірі тубільці Африки та Індії однаково називалися ефіопами. note 4 73,1. Тут у Геродота йдеться про переселення фрігійців із Фракії до Малої Азії. Воно було пов'язано з рухом на південь дорійських племен і переселенням вірменів. Цей рух спричинився до падіння малоазіатської хеттійської держави. Вірмени, справді, були споріднені з фрігійцями. 74,1. Назву Олімп мали різні гірські масиви. Тут ідеться про місійський Олімп, між Місією та Віфінією (Бітініею). 76,1. Пророче святилище Арея (Ареса) в пісідійців може бути доказом того, що вони прибули колись до своєї країни з півночі. 80,1. Тобто 479 р. до н. є. 81,1. Слово «телос» у тексті цього розділу означає підрозділ піхоти або кінноти. 83,1. Все військо, крім особистої охорони царя, було поділено на 6 корпусів, кожним із яких командувало двоє стратегів. 85,1. Це «лассо», що його на війні використовували сармати, а пізніше гунни. 86.1. Дикі осли, тобто кулани. 86.2. Верблюд у найкращому разі може розвинути швидкість коло 15 кл» у годину. 89.1. Палестинські сірійці – це філістимляни. 89.2. Можливо, через недавнє повстання в Єгипті їх не використовували в піхоті. 90.1. Згідно з переказом Аякід Тевкр утік із своєї вітчизни з кількома троянськими полоненими і заснував місто Саламін на Кіпрі. 90.2. Цар Тегеї Агенор, як уважали, був засновником міста Пафос на Кіпрі. Давній грецький діалект Кіпру виявляє схожість із аркадійським діалектом на Пелопоннесі. 90.3. Під азійською Ефіопією тут розуміється Ассірія. 91.1. Кілік, епонім кілікійців, був сином Агенора, братом Європи, Фенікса (Фойніка) і Кадма. 91.2. Вважалося, що більшість грецьких колоній у Памфілії була аргоськими. Сама назва країни – Памфілія означала «край усіх племен». В епіграфічних пам'ятниках збереглися зразки своєрідного памфілійського діалекту. 92,1. Як це було зображено на єгипетських пам'ятниках, такий головний убір був характерним для так званих народів моря. 93,1. Про це було в кн. І, розд. 171. 94,1. Чому Данай, який оселився в Аргосі, пов'язується тут із Ксутом та іонійцями, невідомо. За міфом він був сином Елліна (Геллена) і, вигнаний із Фессалії своїми братами Еолом (Айолом) і Дором, знайшов притулок в Афінах, одружився з Креусою, дочкою Ерехтея, і в них народилося двоє синів Іон та Ахей (Ахай). Міфи про Даная і Ксута вказують на два важливих фактори в складанні давньогрецьких міст-держав. По-перше, тут згадується «Єгипет», під яким слід розуміти Кріт із його давньою культурою, а, по-друге, тут ідеться про дорійців та іонійців, котрі пройшли на південь через Фессалію. 95.1. Тут ідеться про населення Кікладських островів. 95.2. Іонійський Додекаполіс, тобто 12 іонійських міст на західному узбережжі Малої Азії. 95.3. Острови Мелос і Тера були заселені дорійцями. 95.4. Батьківщиною пеласгів на континентальній Греції вважалася Фессалія, де була область Пеласгіотіда і місто Пеласгійський Аргос. 95.5. Під Геллеспонтом тут розуміється, крім власного Геллеспонту, також і Фракійський Боспор і Пропонтіда. 96,1. Тут Геродот уживає слово «історія» в його теперішньому розумінні. 97,1. Легкі судна, що їх первісно будували на Кіпрі, називалися «керкурами». Чисельність перського флоту тут значно перебільшено. За Есхілом перський флот у битві при Саламіні нараховував 1000 кораблів. ** 98.1. Тут фінікійське ім'я еллінізовано за зразком таких грецьких імен, як Арімнест. 98.2. Тобто Маттан, що як загальне ім'я означало «дар» (отже «дар бога», як наше Богдан). 98.3. Сіром, тобто Хірам III, цар Тіра, якого Навуходоносор узяв у полон. 98.4. Тобто Мербал, як загальне ім'я «дар Ваала». 98.5. Торг – цар Саламіна на Кіпрі. 98.6. Гістіай знову після повстання іонійців став тираном в Термерах. 99.1. Цю Артемісію слід відрізняти від її попередниці з таким самим ім'ям, яка побудувала гробницю-мавзолей своєму покійному чоловікові в Галікарнассі. 99.2. Про зв'язок Епідавра з островом Косом свідчить культ Асклепія в обох містах, note 5 жерцями якого були Асклепіади, що з їхнього роду походив і славнозвісний лікар Гіппократ. 100,1. Сідонцями часто називали всіх фінікійців. їхні кораблі вважалися за найкращі в перському флоті. 104,1. Як в інших випадках, коли використовується прийом просопопеї, цей діалог Ксеркса з Демаратом вигадано Геродотом. 107,1. Еіон– місто на річці Стрімоні. Здобуття Еіона було першим досягненням об'єднаного грецького флоту під командуванням афінян. Облога тривала з літа 476 р. до н. є. до весни 475 р. до н. є. 108.1. Щоб охороняти узбережжя навпроти острова Самофракії. 108.2. Цю Месамбрію слід відрізняти від іншої на західному березі Понту Евксіну. 109,1. Абдери – місто біля Маронейської затоки, місце народження Арістотеля. 111,1. Очевидно, про це пророче святилище серед греків поширювалися різні чутки. 112,1. Піерійців було вигнано з їхньої країни біля Олімпу. 113,1. Жертвоприношення коней – давній іранський, а також і індійських звичай (ашвамедха). Маги приносили жертву не богові Стрімону, якого шанували греки, а своєму богові Мітрі. 114.1. На тому місці греки побудували своє місто Амфіполіс. 114.2. Такий звичай, очевидно, існував колись в іранців, але взагалі людські жертвоприношення за часів Геродота були рідкісними. 115.1. Очевидно, це долина, через яку води озера Болби вливалися в Стрімонсь-ку затоку. 115.2. Фракійські племена вважали перського царя за бога, а шлях, яким він ішов, священним. 117,1. Через зиск від прориття каналу Артахая було визнано за героя, владаря підземного світу. 121,1. Місто Терма при Термайській затоці було грецькою колонією, але ним заволоділи македонці. Воно стало великим і важливим містом, відколи Кассандр, один із полководців Александра Македонського, заснував на тому місці Фессалоніку, названу так на честь сестри Александра. 122.1. Асса – місто на північному березі Сінгітської затоки, яка одержала назву від міста Сінг (Сінгос). 122.2. Місто Торона дало назву Торонайській затоці. Там же було і місто Сермі-ла. Між ними було розташовано також місто Галепс (Галепсос). Місто Меківерну захопили мешканці блінта і побудували там гавань. Вона була на півострові, що називається Сітонія. 123.1. Місто Потідея (Потейдая) на східній стороні Палленського півострова при Торонайській затоці. 123.2. Ці містечка були низкою маленьких фортець, що обороняли вхід до Фессало-нікської затоки. 123.3. Тут ідеться про вузький прохід, що з'єднував тоді Македонію з Фессалоніксь-кою затокою біля гирла річки Аксія. 124,1. Сіропайони мешкали над озером Керкінітідою біля ріки Стрімону. Інші пайони мешкали біля джерел Стрімону. Крестонія – це горбистий край навколо джерел річки Хейдору (Ехедору). 126,1. Дикі бики – тури, про яких згадує Гай Юлій Цезар у книзі про війну з галлами. 126.2. Справді, за давнини в Греції існували леви, про що повідомлюють також інші автори, напр. Арістотель і Пліній. 127,1. Гадана первісна територія Македонії, яка відрізнялася від Македонії в широкому розумінні цієї назви. Вона охоплювала рівнину між річками Аксієм та Аліакмоном і передгір'я Бермію, а її столицею були Айгай (Еги) або Едесса. 128,1. З Македонії до Фессалії ведуть три шляхи: на схід від Олімпу вздовж узбережжя до гирлів річки Пенею; через вузьку долину на заході від Олімпу між ним і Піерійськи-ми горами; ще далі на заході від долини Аліакмону через Сермійські ущелини біля горішньої долини річки Тітарісію. 129.1. Геродот пропустив найзначнішу притоку Пенею Тітаресій або Европос. 129.2. Озеро Бойбеіда наповнюється водою переважно річкою Пенеєм під час її розлиття. 131,1. Прибережна смуга між Аліакмоном і Пенеєм і гірський край на правому березі Аліакмону нижче Камбунійських гір і на північних та східних схилах Олімпу. Згодом ця note 6 країна відійшла до долішньої Македонії. Найважливішими містами Піерії були Метона, Підна і Діон. 131.2. В цьому переліку під фессалійцями розуміється плем'я, що переселилося туди з Теспротії і зайняло долину Пенею, змусивши сусідні племена визнати його панування. 131.3. Долопи займали гірську область Пінду від верхів'їв ріки Ахелою до озера Ксініади. Айніанці були в горішній долині Сперхею, Маліейці були навколо Маліейської затоки. На південному сході від Фермопіл були локри-опунтії, локри-епікнемідії. Ахейці мешкали навколо гори Отріс на півночі. Фтіотійських ахейців слід відрізняти від пелопоннеських. 132.1. Згідно з Діодором Сіцілійським цю клятву дали на Істмі представники племен проти тих, які перейшли на бік персів. 132.2. Союз греків, імовірно, складався перед початком повстання іонійців. 133,1. Можливо, це було покарання за спалення святилища Кібели в Сардах (І, 102). 137.1. Ідеться про мешканців Тірінта, які після зруйнування їхнього міста 468 р. до н. є. заснували нове місто біля Аргоської затоки. 137.2. Саме 430 р. до н. є. 139,1. Це виправдання Геродот, очевидно, написав трохи опісля початку пелопоннеської війни. 140.1. Цей оракул було дано, коли Афінам загрожувало вторгнення ворогів, тобто тоді, коли греки відійшли з Темпейської долини і вирішили обороняти Фермопіли. 140.2. Вони обмилися у воді Кастальського джерела, надяґли на себе лаврові вінки, помолилися, принесли жертви, а потім увійшли в священний покій (адютон, мегарон), де була золота статуя бога і в глибині його був триніжок, на якому сиділа Піфія. 141,1. Кекропова скеля, тобто Акрополь, де було поховано цього героя. 142,1. Під «дерев'яними мурами» Піфія, очевидно, розуміла кораблі, на яких афіняни мали відпливти далеко на захід. 143.1. Проте Фемістокла було обрано архонтом-епонімом (тобто архонтом, що його ім'ям називали рік його правління) і він почав укріплювати Пірей 493 р. до н. є. 143.2. Тлумачі оракулів намагалися узгодити обидва оракули, вважаючи, що другий оракул був для них порадою поїхати на захід і що засобом рятунку для них були кораблі. 144.1. 483-482 рр. до н. є. створення афінського флоту відбулося після походу Міль-тіада на Парос. Воно було пов'язано з війною афінян із егінцями 488-486 рр. до н. є. 144.2. Копальні срібла і міді були власністю держави, які віддавалися на відкуп приватним особам. 144.3. Якщо загальне число громадян на той час доходило до ЗО тис, тоді сума становила 50 талантів. 144.4. Геродот, очевидно, забув, що вже в кн. VI, розд. 89, за його словами, афіняни мали флот, що складався принаймні з 50 кораблів. 145.1. Збори представників відбулися, імовірно, на Істмі навесні 481 р. до н. є., а навесні 480 р. до н. є. зібралися радники і також зосередилися війська. 145.2. Восени 481 р. до н. є., коли прибули наглядачі, Ксеркс ще перебував у Сардах. 147,1. Збіжжя приставлялося в Грецію з Таврійського Херсонесу (тобто з Криму) і з північного узбережжя Понту Евксіну і через це Геллеспонт мав для афінської торгівлі велике значення. 148.1. Очевидно, 494 р. до н. є. 148.2. Аргосці, імовірно, хотіли позбутися обвинувачення в медизмі (прихильності до персів). Оракул, на думку Геродота, було дано близько 482 р. до н. є., але не виключається, що він стосується до першого перського вторгнення 491-490 рр. до н. є. 148.3. На троянській війні Агамемнон був головнокомандувачем ахейців. Аргосці твердили, що вони були спадкоємцями мікенського царя. Потім, коли сини Геракліда Арістомаха кинули жереб, щоб поділити між собою Пелопоннес, Аргос дістався старшому синові, Теменові. 149.1. Остаточну відповідь повинна була дати так звана спартанська апелла. 149.2. Проте Клеомен запропонував закон, згідно якому, коли один із царів був у поході, то другий міг приймати рішення. Отже, відповідь спартанця була лише вивертом. 150.1. У цій версії є доля правди, бо аргоських послів було прийнято в Сусах (розд. 151) і до Мардонія було послано вісників (IX, 12). 150.2. Насправді назва персів була пов'язана з країною,Персідою (Парсуа) в Ірані. 151,1. Афінські посли зустрілися з аргоськими послами в Сусах, звичайно, не випадково. Громадська думка бачила в угоді з персами щось ганебне. Через це Геродот зауважує, note 7 ніби афіняни прибули в Суси «в іншій справі». Каллій, що був на чолі посольства, зазнав в Афінах жорстоких засуджень. 151,2. Аргосці 462 р. до н. є. склали з афінянами союз і стали ворогами персів. 153,1. Гієрофанти – певний клас жерців підземних богинь, тобто Деметри і Кори (Персефони). 154.1. Клеандр із допомогою народу вигнав олігархів і став тираном 509 року до н. є. 154.2. В Олімпії зберігся його присвятний напис: «Пантарій, син Менекратія, присвятив Зевсові свою нагороду, перемігши в змаганні колесниць славного Гелоая». 154.3. Гелон, старший із чотирьох братів, тиран міста Гели на Сіцілії 491 року до н. є., а в Сіракусах 485-478 рр. до н. є. Його спадкоємцем став його брат Гієрон. 154.4. Наксос на Сіцілії, імовірно, був найдавнішою грецькою колонією на цьому острові. її було засновано 735 р. до н. є. Туклеєм із Халкіди на Евбеї. Очевидно, в заснуванні колонії взяли участь і наксосці і звідси її назва. Місто Калліполіс було колонією наксос-ців і було розташовано поблизу своєї метрополії. 154.5. Леонтіни – колонія Наксосу на Сіцілії, заснована в 729 р. до н. є. 154.6. Сіракуси було засновано корінфянами під проводом Архія 734 р. до н. є. 154.7. Пославши до них Тімолеонта. 154.8. Камаріна – місто на південному березі Сіцілії. 155.1. Гібла – місто між Гелою та Сіракусами. 155.2. Гамори – багаті землевласники. 155.3. Кілірії, котрі повиганяли своїх панів, були такими, як ілоти в Спарті, пенести в Фессалії та клароти на Кріті. 155.4. Касміна – місто, засноване сіракусянами 645 р. до н. є. 155.5. Гелон був тираном протягом 7 років 485-478 рр. до н. є. 156.1. Сіракуси стали центром і столицею держави, до якої належала східна половина Сіцілії. 156.2. Невідомо, де була така Евбея на Сіцілії. В історії цієї країни неодноразово відбувалися такі переселення. 157,1.'Посольство греків із Греції до Гелона – історичний факт, але вихваляння ними Афін не відповідає дійсності. 157,2. Союз Гелона з Тероном поширював його вплив на західну половину Сіцілії. 158.1. Найімовірніше тут ідеться про спробу Гелона і Терона захопити карфагенські фортеці на заході Сіцілії: Мотію, Солоент і Панорм близько 483 р. до н. є. Напевне, тут ще не йдеться про похід, що завершився битвою при Гімері 481 р. до н. є. 158.2. Очевидно, йдеться про гавані західної Сіцілії, що належали карфагенянам. Можливо, що в планах Гелона було поширити діапазон грецької торгівлі до Іспанії після поразки карфагенян. Можливо також, що в його планах було створення всегрецького союзу на сході проти персів і на заході проти фінікійців і карфагенян. 159,1. Тут цитата з «Іліади» (VII, 125). Могилу Агамемнона показували як в Аміклах біля Спарти, так і в Мікенах. 161,1. Тиранам Сіцілії, як і самоському Полікратові, було принадно, коли їх називали царями (басілейс). 163.1. Гелон називався архонтом усієї Сіцілії. 163.2. Кадм, син Скіфа, був, очевидно, тираном Занкли. Вигнаний звідти Гіппократом, він знайшов притулок у Дарія і там помер (VI, 24). Отже, його син був бажаним гостем у персів. 164.1. Самосців було вигнано із Занкли, яку вони захопили через зраду з допомогою тирана Гели Гіппократа. Звідти їх вигнав тиран міста Регіон Анаксіл. 164.2. Коли Занклою заволодів Анаксіл, за походженням мессенець, вона стала називатися Мессеною (сучасна Мессіна). 165.1. Терон був тираном Акраганта від 488 до 472 р. до н. є. 165.2. Військо карфагенян складалося з найманців із різних середземноморських та африканських племен, серед них лівійці (чи нумідійці) були підданцями карфагенян. 165.3. У карфагенян не було царів, а були так звані суфети, відповідно до грецький архонтів, яких обирали щороку. 167.1. Звичай спалювати цілком жертовну тварину був спільним у семітських племен. 167.2. Культу героїв не було ні у фінікійців, ні в єгиптян. Є припущення, що Геродот сплутав ім'я Гамількар, тобто фінікійське Абд-га-Мелькарт (Баал-карт) із ім'ям бога Мелькарта – покровителя міста Карфаген (Карт – Хадаш– «Нове місто»). 168,1. Керкірейці (чи коркірейці) мали тоді 120 військових кораблів. note 8 168.2. Колись у серпні. У вересні північно-східний вітер буває найдужчим, зокрема біля мису Малеї. Битва при Саламіні відбулася 25-го вересня. 168.3. Мабуть, керкірейці хотіли залишитися нейтральними, передбачаючи можливий напад карфагенян на їхній острів. 169,1. Геродот гадав, що даний критянам оракул був справжнім, але сучасні історики вважають, що цей оракул було складено після подій (апостеріорі). 170.1. Є думка, що сікани і сікули – це одне плем'я, але існує й інша думка про те, що сікани – це іберійське плем'я, а сікули (від них назва Сікелія, тобто Сіцілія) переселилися на острів із Італії і витіснили сіканів на захід. 170.2. Згідно з міфом Мінос знайшов Дедала в містечку Камік, побудованому для царя сіканів Кокала. Кокал спершу прийняв Міноса як друга, але потім убив його з допомогою своїх дочок. 170.3. Прайос і Поліхна – два міста на центральному узгір'ї Кріту в його східній частині. Там було знайдено два «етеокритські» написи. Мешканці цих міст належали до догрецького (етеокрітського) населення цього острова. Очевидно, там мешкали різномовні племена. 170.4. Місто Гірія було десь між Тарантом (Тарентом) і Брендесієм (сучасна – Бріндізі). 170.5. Ця кровопролитна битва відбулася 473 р. до н. є. 170.6. Ці приношення Мікіта в Олімпії бачив Павсаній (15 статуй). Фрагменти п'єдесталів цих статуй із написами на них було знайдено. їх присвятив син Мікіта, врятувавшися від тяжкої хвороби. 171.1. Геродот переказує повідомлення «негрецьких» (іноплеменних) мешканців Кріту, можливо, носіїв мінойської культури. 171.2. Згідно з цим давнім мінойським переказом місто Кноссос, столиця міфічного царя Міноса, тричі після жахливих катастроф відбудовувалася. З цією Геродото-вою розповіддю можна зіставити наслідки розкопів у Кноссі. Близько 1700 р. до н. є. давні палаци було зруйновано мабуть землетрусом. 1450 р. до н. є. починається ахейське вторгнення і зруйнування палаців. Третє заселення острова пов'язане з дорійським вторгненням після Троянської війни. 171.3. Дельфійські жерці, які співчували персам, застерігали крітян, щоб ті не підтримували афінян і спартанців. 172,1. У Фессалії, як і в інших грецьких державах, була так звана народна партія, яка, проте, не спроможна була перемогти крупних землевласників, очолюваних Але-вадами. Народні маси Фессалії були на боці афінян. 173.1. Спартанське військо поділялося на 6 загонів, очолюваних полемархами. Вони були представниками верховного командування, а над ними були обидва царі. 173.2. Із ущелин Петри. Незрозуміло, чому греки лише тоді, коли зайняли Тем-пейську долину, довідалися, що існує ще інший прохід із Македонії у Фессалію. 175.1. У двох місцях Фермопіли мали шлях для проїзду колесниць. Ширина Тем-пейської долини має 50 м, але в деяких місцях вона ще вужча. Фермопіли були вибрані, бо вони є єдиним проходом, вужчим за Темпейську долину. 175.2. Флот в Артемісії охороняв Евріп (протоку між Аттікою та Евбеєю) і забезпечував тил греків, що були в Фермопілах. 176,1. Тепер море відступило на відстань приблизно 7 км порівняно з епохою Ге-родота і там утворилися болота через намиви. 177,1. Там зосередилося об'єднане союзницьке військо і поблизу був флот. 178.1. Тобто до Артемісія і у Фермопіли. 178.2. Жінки з почту Діоніса, які називалися також тіями або тіядами. 179,1. Не поблизу острова, а поблизу гирлів Пенею, хоч, можливо, фінікійська ескадра спершу підпливла до острова Скіата і відігнала грецькі розвідувальні кораблі на північ. 180,1. Перси принесли в жертву богові Ваалу, статуя якого була на носі корабля найуродливішого і, як вони гадали на підставі його імені Леонт, найсильнішого полоненого. 183.1. Мюрмес (буквально – мурашка), який тепер називається Літарі (камінець). 183.2. На знак того, що там небезпечне місце для кораблів. 183.3. Сепіада – мис навпроти острова Скіату, що тепер називається мисом Святого Георгія. 184,1. Очевидно, Геродот не міг знайти вказівок на число військ і кораблів у державних перських архівах. Він покладався на переказ, згідно якому Ксеркс привів із собою із note 9 Азії три мільйони воїнів проти Греції. Він не враховував утрати внаслідок хвороб і дезертирства під час походу. 184.2. Такою спершу була залога грецьких кораблів у протилежність до персько-фінікійських. Капітани (навархи) атакували ворожі судна, пробиваючи носовим тараном їхні борти. 184.3. Тобто в р. 97. 184.4. Тут ідеться про залоги кораблів і власне про веслярів, які були в трюмах кораблів. 185.1. Тобто з островів Тасосу та Самофракії (Самотраки). 185.2. Очевидно, решта тих піерійців, що залишилися в давній Піерії. 186,1. У грецькому війську кожного гопліта (воїна в повному обладунку) супроводжував його слуга (сказати б, денщик), який ніс пожиток, продовольство та щит воїна, а кожного вершника супроводжував конюх. Навряд чи так було і в персів. 188.1. Тут ідеться про північно-східний вітер (норд-ост), який давні греки називали Кайкіас або Геллеспонтій. 188.2. Мелібоя розташована на передгір'ях гори Осей. 189 . Згідно з міфом Ерехтей був царем Афін. Його дочку Орейтію (Орейтюю) викрав бог північного вітру Борей (Боррас) так, як Плутон (Гадес) Персефону. Він забрав її до себе у Фракію, де вона народила йому двох синів Зета і Калаіда, які приєдналися до аргонавтів. Орейтія стала богинею вітрів. Біля річки Іліссос було поставлено жертовник Бореєві. 191,1. Фетіда (Тетіда) відмовлялася взяти шлюб із смертним чоловіком, але Пелей за порадою кентавра Хірона міцно тримав її, а вона, як Протей, змінювала свої форми, щоб налякати його. Серед інших метаморфоз вона перетворювалася і на каракатицю (сепію) і звідси берег дістав назву Сепіади, але, нарешті, вона прийняла форму жінки, зрозумівши, що такою була воля Зевса. 192,1. Багатьох олімпійських богів називали «рятівниками» (Сотерес), але найчастіше так називали Зевса (Зевс Сотер). 193.1. Мис Айонтіон на південно-західному березі Магнесії. 193.2. За іншою версією міфу Геракла покинули на місійському березі Пропонтіди, де він розшукував свого улюбленця Гілла, якого викрали німфи. 193.3. Афети були на березі Пагасейської затоки біля мису Аянтіон, навпроти мису Посейдіон. 195.1. Алабанди – місто в Карії. 195.2. Пафос – місто на південному заході Кіпру (тепер – Ктіма, Новий Пафос на узбережжі). 196.1. Фессалія славилася своїми конями. 196.2. Річки Онохон, Апідан і Еніпей витікають із схилів гори Отріс. Вони вливаються, з'єднавшися, в Пеней. 197.1. Алое – давнє місто мірмідонян на північному заході від гори Отріс поблизу Пагасейської затоки. Вважалося, що його заснував Атамант, беотійський цар, батько Фрікса і Гелли. Міф про Атаманта пов'язує його з двома центрами догрецьких мінійців –беотійським Орхоменом і магнесійським Іолком (сучасне Волос). У Беотії поблизу Коронеї існувало святилище Зевса Лафітія, де згідно міфові Фікс, якого хотіли принести в жертву, був урятований посланим богами бараном із золотим руном. Лафістіон – це гора над Орхоменом. 197.2. Тут Геродот, мабуть, через свою побожність висловлюється досить неясно. 197.3. Вважається, що тут пропущено кілька слів. 197.4. За іншою версією міфу Фрікс одружився з дочкою колхідського царя Аєта Іофассою і в них було четверо синів: Аргос, Фронтіс, Мелас і Кітісірос. 197.5. Згідно з міфом Атамант після втечі Фрікса з'їхав із глузду, вбив одного із своїх синів Леарха. Його жінка Іно, рятуючись від нього, кинулася в море із своїм сином Мелі-кертом і відтоді стала морською богинею Левкотеєм. 197.6. Ая – країна царя Аєта, де було місто Кіта або Кітая, яке сучасні грузинські вчені ототожнюють із Кутаїсом. 198.1. Припливи та відпливи в Середземному морі незначні, крім тих, що бувають в Евріпі. 198.2. Це не та Антікіра, що у Фокіді в Корінфській затоці. Ця Антікіра була там, де шлях перехрещувався з рікою Сперхеєм. note 10 198,3. Річка Дірас тепер називається Горгопотамос, а Мелас – Мавронер'я. Вони вливаються в Сперхей. 199,1. Це місто Трахін розташоване на шляху до Фермопіл, на заході від долини річки Асопу. 201,1. Поблизу власне Фермопіл, тобто там, де була середня брама. Битва відбулася для оборони цієї брами. Лише в остійній день греки підійшли до ширшого місця в проході і потім зайняли позицію на горбі за муром. 202,1. Геродот повідомлює лише про 3100 пелопоннесців. Решта, про яких сказано в написі, щось як 4000, очевидно, складалися із спартанських періекїв (періойків). 203,1. До них належали і локри епікнемідії. 204,1. Оскільки Леонід став героєм, тут наводиться повна його генеалогія. 205,1. Леонід особисто прибув у Фіви і примусив фіванців дати допоміжне військо. 206,1. Карнейські свята відбулися в серпні 480 р. до н. є. перед Олімпійськими змаганнями. Битва при Фермопілах сталася наприкінці серпня. 207,1. Геродот характеризує пелопоннесців, як егоїстів, яким було байдуже, що станеться з Грецією на півночі від Істму. 210,1. Незважаючи на це, вони вперто билися цілий день, хоч і неуспішно. 213.1. Амфіктіони збиралися на раду двічі на рік, навесні та восени, у Фермопілах і в Дельфах. Пілагори були представниками різних племен для обговорення політичних питань, що стосувалися амфіктіонів і гієромнемонів, які розпоряджалися майном дельфійського пророчого святилища. Оскільки амфіктіони займалися переважно релігійними питаннями, зрада Ефіальта розглядалася як святотацтво. 213.2. Тут не наводиться причина і через це деякі дослідники вважають, що Геродот хотів продовжити своє оповідання і після 479 р. до н. є. 215,1. Уважається, що Гідарн почав свій наступ через долину Асопу, а це означає, що перси вже перед тим захопили Трахіну. 216,1. В міфі розповідається, що Геракл заснув на цій скелі і туди прийшли кер-копи, мавпоподібні надприродні істоти, і викрали його зброю. Прокинувшися, Геракл піймав їх і прив'язав головами додолу до кінців жердини, яку він наче коромисло тримав на своїх плечах. У цьому становищі вони побачили Гераклів зад і зрозуміли, що він є тим чорнозадим (мелампюгос), про котрого їм казала їхня мати, і тоді вони почали сміятися і жартувати. Геракл, утішений їхніми жартами, розв'язав і відпустив їх. 221,1. Ясно, що в цих розділах Геродот намагався виправдати союзників, які покинули Леоніда, посилаючись на те, що його смерть було зазделегідь визначено оракулом. Проте, оракул, про який тут ідеться, було складено після битви при Фермопілах, постфактум. 222,1. Те, що розповів Геродот про вчинок фіванців, викликало обурення Плутар-ха. Можливо, що Геродот повірив зловмисним чуткам, які поширювалися в Афінах проти фіванців. 223.1. Перед тим греки обороняли фокейський мур при його середній брамі, але через те, що їх там дуже атакували перси, вони відступили до вужчого місця. Там вони зазнали нових атак перед середньою брамою. 223.2. За два сторіччя після того, під час нападу галатів, море в тому місці було настільки глибоким, що афінські трієри могли підійти до берега, щоб вивантажити військове спорядження. 224,1. В 440 році до н. є. останки Леоніда було перенесено до Спарти і на його гробниці було поставлено пам'ятник із іменами всіх 300 спартанців. Цей пам'ятник бачив Павсаній, а мабуть і Геродот. 225,1. Східна брама залишалася без оборони в тилу в спартанців. 228,1. Щодо 700 теспійців і опунтійських локрів, існували інші віршовані написи. Всі вони приписувалися поетові Сімоніду. 233.1. Так, як рабів, що втікали від свого пана. 233.2. Фукідід (II, 2-6) докладно описує напад фіванців на Платеї. Він виправляє відомості Геродота: згідно йому число фіванців було не 400. але трохи більше 300, із яких 180 було взято в полон і вбито, а Еврімах не був на чолі фіванців, але двоє беотархів. 234.1. Якщо до Лаконії, країни спартанців, віднести також Мессенію та Кінурію, то можна казати про сто лакедемонських міст. 234.2. Це число, напевне, є перебільшенням. Під час пелопоннеської війни близько 418 р. до н. є. і в битві при Корінфі в 349 р. до н. є. число спартанців разом із перісками доходило до 6 тис. note 11 238,1. Варварський звичай знущатися з мертвого ворога. Як розповідає Ксенофонт у «Анабазі», Артаксеркс також знущався з свого мертвого брата. 239,1. Весь цей розділ уважається критиками тексту за не належний Геродотові. Є думка, що він мав бути вступом до наступної книги «Історій» або, що частина тексту, яка зв'язувала його з наступною книгою, була втрачена і хтось згодом уставив цей розділ. © Aerius, 2003