Остановiсь, мгновєньє — ти прєкрасно!

Iван Опанасович Харченко, лiтературознавець.

Гриць Якович Вареник, тоже лiтературознавець.

Чорт, трансцендентна сила у виглядi рогатого упиздня у ватнiку, ватних штанях i кирзових чоботях.

Хуна, особа жiночої статi.

Сало, їжа Iвана Опанасовича i Гриця Яковича, заповнює простiр мiж шкiрою та м'ясом свинi, на вигляд бiла, на смак жирна речовина.

Портвейн, напiй, який Iван Опанасович i Гриць Якович п'ють вранцi, вдень, ввечерi, а також вночi.

Кiмната в общазi, в котрiй живуть аспiранти, Iван Опанасович, Гриць Якович i сало. В кiмнатi — двi кроватi, тумбочки i стiл. За столом сидить Iван Опанасович i їсть сало. На кроватi лежить Гриць Якович Вареник у станi алкогольного токсикозу, загорнутий у ковдру.

Iван Опанасович. Щось випить хочеться, блядь, де ж взять грошi: (до Гриця) В тебе грошi є?

Гриць. Єсть.

Iван Опанасович. Дай менi три карбованцi, я завтра утром тобi вiддам. (Гриць мовчить:)

Iван Опанасович. Чого мовчиш, грошi є?

Гриць. Єсть.

Iван Опанасович. Дай три карбованцi, завтра утром вiддам. (Гриць мовчить:)

Iван Опанасович. Чого мовчиш, грошi є?

Гриць. Єсть.

Iван Опанасович. Дай менi три карбованцi, завтра утром вiддам. Чого мовчиш?

Гриць. Та жалко:

Деякий час обидва мовчать.

Iван Опанасович. Блядь, придумав. Щас гумореску запиздячу.

Iван Опанасович кладе сало, сiдає до машинки i пиздить її по клавiшам.

Iван Опанасович. Такий гумор щас пиздону, що вони повсцикаються усi. (до Гриця Яковича) Ти «Перець» читав?

Гриць. Нi

Iван Опанасович. Очєнь даже напрасно. Там такi хохми єсть — вссатися можна. Там i моє тоже єсть. (Продовжує пиздить по клавiшам, потом видира бумагу i комкає її). Ну його к хуям, краще я оповiдання про колгосп напишу, блядь, в Маладу Гвардiю. (до Гриця) Ти читав Маладу Гвардiю?

Гриць. Нi

Iван Опанасович. Напрасно, там тоже харошi хохми єсть.

Iван Опанасович пиздячить по клавiшам.

Гриць Якович (меланхолiйно). Я сьогодня з Хуною условився, щас прийти должна.

Iван Опанасович продовжує пиздить машинку по клавiшам, потiм iмпульсивно видира бамагу з машинки i зникає в сортирi. Входить Хуна.

Хуна. Я не опоздала?

З сортиру чути огидливе пердiння. Хуна робить вигляд, нiби нiчого не чула.

Хуна. Ви тут сiдiтє, а на дворє такая пагода стаїть.

З сортиру чути огидливе пердiння. Хуна робить вигляд, нiби нiчого не чує.

Хуна. Я прямо не знаю, что ета вєсна со мной дєлаєт.

Гриць Якович тупо мовчить. З сортиру чати якесь шарудiння. Трохи згодом з'являється Iван Опанасович застьобуючи штани. Вiн розпарений i страшний.

Хуна. Iзвiнiтє, можна мiнє?

Iван Опанасович. Ха! Мерсi.

Хуна, спокусливо посмiхаючись, зникає в сортирi. Iван Опанасович у роздумi чуха собi живiт.

Iван Опанасович. Я в армiї так наїбався, Гриша, — їбать мої вiники.

З сортиру чати страшний крик. Хуна з перекошеним ротом вибiгає, збиває з ног чорта, який щойно заходить у дверi i вихуром зникає у недрях гуртожитка.

Iван Опанасович. Блядь, що вона злякалась, — гiвна не бачила?

Чорт загляда до сортиру, мрiйливо махає хвостом i клаца язиком.

Чорт. Ну ти i среш, Ваня.

Iван Опанасович. А хулi тут такого, ну посрав.

Чорт. Ну розсказуй, як живеш, як жiнка.

Iван Опанасович. Та пiшла вона на хуй!

Чорт (спiвчутливо). Шо такоє, Ваня?

Iван Опанасович. Та вже мiсяць менструацiї не було — мабуть забєрємєнєла.

Чорт. Так радуваться ж нада, Ваня!

Iван Опанасович. А хулi радоваться? Я її три года їбав як врага народа i вона не бєрємєнiє. Я не люблю ото на простиню спускати чи на живiт.

Чорт. Шо таке, Ваня?

Iван Опанасович. В неї матка не держить. А забєрємєла, сука, коли я сам в Києвi, а вона в Лохвицях.

Обидва мовчать. Чорт в роздумi крутить хвостом.

Iван Опанасович. Я не зате, менi iнтєрєсна, хто її виїбав — вона ж втричi за мене ширша, ще й окуляри носить. Хє! iнтєлiгєнтка, блядь, — у Лохвицях заврайоно.

Обидва мовчать.

Чорт (спокусливо). На блядки пiдем сьогодня?

Iван Опанасович. Та шо я, пацан? Я в армiї так наїбався, що противно згадувать. Я вобщє ото їбаться не понiмаю — ну шо тут такого? Штрикаєшь, штрикаєшь, а спроси — на хуя? Я б краще вина б ото випив:

Чорт (не скiльки не здивувавшись). Давай стакани.

Чорт вийма з ватнiка кiлька пляшок портвейну. Гриць Якович, який до того лежав смирно, як небiжчик починає нервово перекидатися на простирадлi, бо гадає, що про нього забули. Чорт розливає, Iван Опанасович рiже сало.

Чорт. А шо ж ти, Ваню, далi робитимешь?

Iван Опанасович. А шо. Щас дисертацiю напиздячу i у Броварах дом куплю за 20 тисяч. Я ото блядськi тi квартири не панiмаю — ну шо тут такого? Ото меблю купують, позвуть у гостi i сидять, цiлий день пиздять, а жiнка собi пизду чуха.

Гриць. А що ж робить?

Iван Опанасович. Я люблю, щоб у мене хазяйство було. Кабан, та то та сьо. Вона, курва, звикла там у районо пиздiти, а кабана годувать нада.

Сатана (продовжує спокушать). Ваня, а може ну її к хуям ту дiсєртацiю, давай к блядям поїдемо на дiскатєку. Щас харошi блядi там єсть. Я хату зняв на Барщоговцi — можна хоч тиждень не вилазить.

Iван Опанасович. Е-е, то не можна — начальник буде пиздiть.

Сатана. А ми йому скла товченого пiдсипемо в бутерброди. У нього жiнка ревнива — подумають на неї.

Iван Опанасович. Та воно можна, та у тiх блядєй, я думаю, i трiпер є.

Сатана. Ну, то давай поїдемо, Ваня, в кафе «Ластiвка», приєбемося до армян i пизди дамо.

Iван Опанасович. Та воно можна, але ж там мiлiцiя, я думаю.

Сатана. А ми i мiлiцiї пизди дамо, а потiм похуярим у Дубки i все там на хуй рознесем.

Iван Опанасович. Ге! Дубки — то далеко iти надо.

Сатана. А ми на таксi.

Iван Опанасович. Нє, то дурне дiло, я ото краще сала поїм:

Iван Опанасович жре сало i запива портвейном.

Сатана (з слiзьми в голосi). Ваня, ти хоч плану покури. (З надiєю лiзе до кишенi) Ось тут у мене є гаарний, диви як пахне — а-а-а-а. (Сатана з насолодою нюха план i крутить хвостом) Давай накуримося i пiдем якусь хуйню зробимо.

Iван Опанасович. Та я їбав його курить — вiд нього хуй не стоїть.

Сатана (плаче). А навiщо тобi щоб стояв?

Iван Опанасович. O! Як це навiщо? Заїбав!

Гриць. Блядь, де ж та Хуна подiлась? Казала вчора, що буде зi мною жить, а сама втекла.

Iван Опанасович. Та бiс їх зрозумiє тих Хун, оно, краще, вино стоїть — пий.

Всi випивають.

Сатана. Ваня, а може вона щас прийде, то ми Швецiю зробимо?

Iван Опанасович. Яку це швецiю?

Сатана (спокусливо). Ну, хе: Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе — iнтєрєєсно!

Iван Опанасович. А ти що робить будеш?

Сатана. А я так подивлюсь.

Iван Опанасович. Нє, то не можна. Вона комусь розкаже, нам тодi всiм пiздєц. Скажуть «Iван Опанасович Харченко замiсть дисертацiю про Шевченка писать зробив в общєжитiї гнєздо разврата».

Сатана. Не скаже. Ми її вафлями нагодуєм, голову вiдрiжем i закинем до студентiв, та всi подумають, що то негри.

Iван Опанасович. Ууууу: Я на тих негрiв дивиться не можу. Чоорнi, а нааглi. Їде в автобусi i чита якусь книжку не по-нашому — хуй проссиш. Тiльки оченятами — зир, зир. А тьолок наших їбуть. Та, дура, пащеки пороззявляють i їдуть з ними в Африку чи якусь Гвiану йобану, а негру шо? Поїбав, надоїло, потiм їз'їв — i всi дiла. Вони своїх не так люблять їсти, як наших — наша баба потiє менше.

Гриць. I все одно пизда ставридою бздить.

Всi троє замислено мовчать, переварюючи iнформацiю Гриця Яковича.

Сатана. Ваня, а пам'ятаєш, коли ти старий був, як ти в мене просився, молодость хотiв — аж душу заклав.

Iван Опанасович. Ну як?!

Сатана. А казав жеж: «Чортику, любий, зроби молодшим, дай трохи грошей, та кабанчика, та то, та сьо, — то я тобi служить буду i всiх геть чисто позакладаю». А сам противний, слина тече з рота, зубiв нема, а у вухах вати з пiв кiла стирчить.

Iван Опанасович. От нiхуя такого не помню. Не було цiєї хуйнi.

Сатана. Ну як же, Ваня, не було, када iмєнно шо було. Казав: «Я як молодий буду, то не буду бiльш всякої хуйнi робить, — у полiцаї вступати, сало їсти i таке iнше, а буду iзучать три стадiї духа, шоб потом кричать: „Остановiсь, мгновєньє — ти прєкрасно!“» — не ти скажешь? Хто казав: «Буду Нiцше читати, а потiм превозмагать в собi поца, їбать по ночах дику вовчицю i в Ганконзi дурний план курить», шо, не ти? Хто казав: «Покину це сало хуйове, а буду ананаси i бургундське пиздячить з манєкєнщицями в Парижi i через їх пойму тщету зусиль», не ти?

Iван Опанасович. А щоб ти з'їв i не пиздiв.

Гриць Якович (шуткує). Я тарiлку супу, а ти кiнську залупу! А-га-га-га! (регоче).

Сатана. I я тоже дурень — сиджу тут з вами, пиздюками, сало їм.

Чорт наливає шмурдяку, вiдрiзає сало, передразнює когось: «Астанавiсь, мгнавєньє, ти прєкрасно!», потiм випиває шмурдяк, закусує салом i кривиться.

Гриць Якович (спiвчутливо пиздить чорта по спинi). Шо, не пашло?

Чорт. Та пiшов ти на хуй, не пiшло.

Гриць Якович (шуткує). А я i так на ньому сиджу — тiльки ноги звисають.

Чорт(розлючено плює на пiдлогу). От тiльки i навчився, що срати як бегемот. Он навiть хуни тiкають.

Iван Опанасович. Я їм не винуватий, що вони дурнi.

Чорт. Ну, а якщо всi повтiкають?

Iван Опанасович. Нехай тiкають, вони менi не нужнi.

Чорт. Ну i сиди тут з своїм салом, кабан йобаний.

Iван Опанасович. От ти в нас дуже iнтєлiгєнтний, що не слово — то матюки.

Чорт iде до дверей. Раптом дверi вiдчиняються i в них входить Хуна.

Хуна. Ви тут сiдiтє, а на дварє какая пагода стаiт! Я вот нарочно вийшла, трохи пагуляла, — так шо ета вєсна са мною дєлаєт! А ви чєго тут сiдiтє?

Гриць Якович (шуткує). Тебе чекаєм, Швецiю робить.

Хуна. А што ето такоє?

Починає тихо грати АББА. Всi, в тому числi i чорт, мовчать.

Хуна (наївно). Нє, ну чесно, рєбята.

Iван Опанасович (спльовує). Це коли один вафлями годує, а другий в жопу їбе — iнтєрєєсно! На, ось, сало їж.

Хуна, Гриць Якович i Iван Опанасович жруть сало. Чорт заглядає в сортир, спускає воду i зникає. Спущене гiвно, веселi звуки АББИ i чавкання трьох створiнь зливаються в єдину симфонiю.