Васiлiса Егоровна i мужичкi

Васiлiса Єгоровна, красiва i горда сука, мєчта всєх мужичкiв.

Адам Жоржович, добiса гарний мужичок.

Валер'ян Валер'янович, плюгавий мужичок.

Валєрiй Валєрiйович, сильний i умний мужичок.

Умберто Васильович, цинiчний мужичок.

Бруно Адольфович, бєлакура бестiя.

Спальня Васiлiси Єгоровни — заманчiве мiсце, куда мрiє попасти кожен мужичок. В спальнi зайобана Васiлiса Єгоровна лежит лiцом униз, крєпко охвитiв подушку сильними руками. Бiля дзеркала стоїть напiвголий Адам Жоржович добiса гарний мужичок i корчить в дзеркало протiвнi гримаси.

Адам Жоржович (сам до себе). Ето пiздєц, яка у мєня харя. (До Васiлiси Єгоровни). Ти курва куда кєпку мою поклала?

Васiлiса Єгоровна нє iздайот нi звука.

Адам Жоржович (самовпевнено). Я ету курву так задєлав, шо она уже i говорiть нє может. (С любов'ю поглажує себе по пухлому тiлу обома руками). Тєло блядь я їбу. Кожа як у бога. (До Васiлiси Єгоровни). Вася, ти ж мєня знаєш, я ж так шучу пока добрий, но потом i хуйню могу сдєлать. Я етого нє люблю.

Васiлiса Єгоровна. Да вiдчепись проклятий! Нi днєм нi ночью покоя нєт.

Адам Жоржович (знаходить кєпку на тумбочцi i надiва на голову. Мрiйливо сам до себе). От я часто думаю: нєкоториє тьолкi у компанiї розказують друг другу разноє там хуйо-майо, от подивiться яка я умная, я етого не люблю.

Адам Жоржович надвигає кепку на лоба, гарно пiднiмає брови i заходиться видавлювать прища на носi, а видавивши зсовує брови, примружує оченята i корчить в дзеркало огиднi гримаси.

Адам Жоржович (солодко бормоче пiд нiс). Мен — пiздєц усьому.

Входить Валер'ян Валер'янович — плюгавий мужичок. Вiн мовча знiмає кєпку пiд якою виявляється лисина. З першого погляду лисини не видно, бо хитрий Валер'ян Валер'янович зачесав її з права налiво, так шо продiл знаходиться в нього над правим вухом.

Адам Жоржович. Ти такий хуйовий зробився Валєр'ян, чи у тєбя жизнь хуйовая такая, чи у тєбя кожа на головє сухая, я тебе не пайму!

Валер'ян Валер'янович. (червонiє). У мєня волос ломкiй.

Адам Жоржович. А хуй в тєбя случайно не ломкiй? Га-га-га (регоче). Ну нє абiжайся.

Адам Жоржович скручує лiвi пальцi в вiдi бублiка, а правими ляскає по бублiку, сопровождая цi похабнi жести процмокуванням язика i пiдмигуванням в бiк Васiлiси Єгоровни. Валер'ян Валер'янович сидить нiяково йорзаючи на стулi i червонiє. Адам Жоржович показує Валер'яну Валер'яновичу три пальцi, випучує очi i вип'ячує губи. Валер'ян Валер'янович с уваженiєм дивиться на Адама Жоржовича i кача головою. Видно шо он заздрить красивому i сильному мужичку Адаму Жоржовичу.

Валер'ян Валер'янович. Ти каждий день броєшся, Адам Жоржович, чи через дєнь?

Адам Жоржович. Да я їбав бриться! Я i так сєбя хаваю от i до. Я ото бриться западло щiтаю.

Валер'ян Валер'янович. А я раньше каждий дєнь брився, жена заставляла.

Входить Бруно Адольфович белакура бестiя.

Бруно Адольфович. Падйом, блядi, доктор прийшов!

З цими словами Бруно Адольфович видьоргує з пiд Валер'яна табуретку, так що той гепається сракою на пiдлогу.

Бруно Адольфович (до Адама Жоржовича). Ати шо, красавєц йобаний, сiдiш тут, єблом таргуєш? Руб єсть?

Адам Жоржович. Єсть.

Бруно Адольфович. Бистро пиздуй в магазiн, або падаждi я з тобой.

Бруно Адольфович зникає як вихор, увлєкаючи за собою безвольного Адама Жоржовича. Валер'ян Валер'янович сидить на полу. Деякий час вiн мається. Це видно iз того як вiн сова руками по брудному полу.

Валер'ян Валер'янович (до Васiлiси Єгоровни). Васiлiса Єгоровна, давай пагаварiм.

Васiлiса Єгоровна (продовжує отдихати лiцом унiз). I аб чом же у нас будєт разгавор?

Валер'ян Валер'янович (червонiє). Ну как ето об чьом, Васiлiса Єгоровна? Разниє єсть iнтєрєсниє для нас обоїх вєщi.

Васiлiса Єгоровна. Мiнє онi уже давно нє iнтєрєсниє етi вєщi.

Валер'ян Валер'янович (червонiє, але робить харошу мiну при поганой iгрi). Ето, Вася, шо, нада понiмать как визов?

Васiлiса Єгоровна. А понiмай як хочеш, лисий гандон. То шо я тагда по п'яному дєлу зробила, била ошибка.

Валер'ян Валер'янович сидить долi, слухає цi неприємнi для себе вєщi i шарить руками по брудному полу. Входить Умберто Васильович, цинiчний мужичок. На галавє у Умберто Васильовича купа брудного волосся. Вдягнут вiн не акуратно, з претензiєю на хамство.

Умберто Васильович. Шо ти там шукаєш Валер'ян Валер'янович? Может гайка от болта куда закатiлась?

Валер'ян Валер'янович. Нi, то нє, то я так. Я хтiв подивиться чи скабку на цьом полу можна загнать чи нє.

Умберто Васильович кида бистрий i хтивий погляд на койку з Васiлiсою Єгоровною, пальцами лєвой руки робить бублiк, а пальцами правой ляскає по бублiку, при цьому вiн пiдмигує до Валер'яна Валер'яновича. Валер'ян червонiє i розводить руками. Умберто Васильович регоче.

Валер'ян Валер'янович. Я тебе хтiв запитать, Умберто Васильович, ти нє даш мнє оту книгу почитать, де про разнi астрали написано. Або давай обмiняємося: ти мiнє про астрали, а я тєбє «Потєряний край» i «Зов мєчти». Харошиє кнiгi, iнтєрєсниє.

Умберто Васильович. А ти хуй в бєлки видiв?

Входить Бруно Адольфович i Адам Жоржович з пляшками противного вина.

Бруно Адольфович. Ану тихо блядь!

З цими словами Бруно Адольфович лунко винiмає корок з пляшки i миттю розлива вино в стакани. Все що вiн робить це демострацiя його нахабства. Навiть цинiку Умберто Васильовичу це ясно. Всi випивають. Причому Адам Жоржович сдвига брови i дивиться на себе в дзеркало.

Умберто Васильович. Адам Жоржович, ти протри оченята, там у тєбя гной скопився.

Адам Жоржович протира оченята, в той же самий час Умберто Васильович скручує дулю i тикає Адаму пiд нiс.

Умберто Васильович. Ну шо як вiдiмость?

Усi тупо регочуть.

Бруно Адольфович. Та, то найобки єщо хуйня. Вот я чiтав кнiгу «Дєтство Геббельса» називається. От заїбiсь книга. От анi как-то з Кальтебрунером знайшли бомбу i, от пацани, не iспугалiсь, падлажилi учiтєльнiце в кабiнєт. Учiтєльнiца заходить i каже: «Дєтi, ауфiдерзейн», а Геббельс не iспугався, як хуйньот той бомбой, так учiтєльнiцу увєзлi дактара i обнаружилi у нєйо нєнормальниє сокращенiя влагалiща. Це пизда по нємєцкi. От нєйо муж потом ушов.

Валер'ян Валер'янович. От мєня тоже жена ушла.

Умберто Васильович. Мнє всьож не понятно, почєму Геббельс нє взорвался?

Бруно Адольфович. Бомба била нє заряжена. А то б канєчно взорвался.

Валер'ян Валер'янович. Адам Жоржович, а тєбє кагда нiбудь жена iзмєняла?

Адам Жоржович. Ха, iнтєрєсна, з ким же ета вона могла мєнi iзмєнiть? Я такой мен — шо ето пiздєц. Мнє даже iзмєнiть невозможна. Я совершенно за ета спокоєн. Всє будут з рагамi, а я нєт. Ана мєня хаваєт от i до. Мнє даже остопiздiло. Єслi б ана мнє iзмєнiла, я б даже кайфував.

Бруно Адольфович (раптово). Тьолок нада пиздить. (Бруно Адольфович сильно пиздить кулаком по столу, так шо пiдскакують стакани). Но сначала зав'язать в мiшок, мiшок завєсiть на балку, а пиздить нада ломом.

Валер'ян Валер'янович. А тєбє, Бруно Адольфович, шо, жена iзмєняла?

Бруно Адольфович (скручує в руцi кусок бринзи). Всi тьолки суки i прастiтутки.

Адам Жоржович. От я часто думаю: Єсть тьолкi багатиє, а єсть бєдниє, тоже єбаться хотят, я етого не люблю. Я так щитаю: хочеш їбаться поведi в ресторан, накормi, повезi в таксi, от тагда i їбайся. А бєднi тьолки ето хуйня, я етого не люблю.

Валер'ян Валер'янович. А тєбє, Умберто Васильович, шо, жена iзмєняла?

Умберто Васильович. Та мiнє ето до пизди. Она думаєт шо ето мєня валнуєт, но ето как раз ошибка. Оно мєня не йебьот нi грама.

Валер'ян Валер'янович. От моя жена вродє хуйовая, но я от нєйо торчу как пацан.

Адам Жоржович. А мої прєдки були дворянє. А бабина тьотка була якась фрейлiна. В нєйо даже своя печать була.

Умберто Васильович. А мого дєда дядя їбав твою тьотку в жопу во время спiрiтiческого сєанса.

Входить Валєрiй Валєрiйович сильний i умний мужичок, вiн бачить таку картiну: на койцi лежить Васiлiса Єгоровна, за столом сидять всi уже знайомi нам мужичкi i п'ють пратiвне вино. На полу лежать потоптанi шматки бринзи.

Умберто Васильович. Шо, Валєрiй Валєрiйович, руб єсть?

Валєрiй Валєрiйович. Канєшна єсть.

Валєрiй Валєрiйович пальцами лєвой руки робить бублiк i щолкає по бублiку пальцами правой. Обличчя його при цьому подьоргується в протiвной гримасi, iскажая наше первоє, прiятноє про єго впєчєтлєнiє. Бруно Адольфович которий оживiлся при мислi шо у Валєрiя Валєрiйовича єсть руб голосно кричить: «Ану цить! Всi виймай грошi i клади сюди!». Всi крiм Адама Жоржовича який стоїть у своїй звичайнiй позицiї перд дзеркалом i корчить рожi, кидають грошi перед Бруно Адольфовичем.

Бруно Адольфович. Адам Жоржович, ти скiльки кинеш?

Адам Жоржович (не повертяаясь, пихато). Три палочки.

Адам Жоржович робить паузу i повертається перед дзеркалом в профiль дико скосивши очi, як скажений кiнь.

Адам Жоржович. А профiль — ета вабще. Пiздєц усьому!