"Зворотня сторона Демонології" - читать интересную книгу автора (Соколян Марина)…ХХХ…Якось ми з Бішопом плили паромом через Дрес. Все владналося доволі добре: Міністра відкачали, нічого, навіть зарплату підняли. ЗБОНЧ тепер монополює в своє задоволення. Люк відправився в екзиль, зате абатство було зрівняне з ґрунтом. Я поновилася в Університеті, генерал Зозуля, мій хороший друг, пролобіював це питання у Президента-Настоятеля, пояснюючи мою відсутність виконанням секретного завдання. Залякав Президента вусмерть. Бішоп тепер не викладає, звичайно, засвітився. А Бета приходить до мене на каву і скаржиться на свого бойфренда, який не дозволяє їй проявляти ініціативу, аргументуючи свою позицію залізною логікою: “мовчи, жінко, твій день — восьме березня”. Ми з Бішопом плили через Дрес, я вже, здається, казала. Тут до нас підійшов зловісний чолов’яга і мило поцікавився: — Ви будете Лілле Аделін? — Ну я, чого пристав, ось мій талончик. Він залишився незворушним навіть при вигляді такого могутнього талісмана. — Капітан просить вас до себе. — Теодоре, контролюйте ситуацію, — попросила я. Мене провели до капітана, що манірно тримався однією лівою за стерно. Від обернувся і щасливо заусміхався. — Херрі!? — Ну, тепер ти мене впізнала? — Так, але… я ж вас не знала до Пургаторію. — Правильно, ми познайомилися пізніше. Пардоне, сіль тю пле, мою старечу пам’ять. Як воно? — Живемо. Та, помирати буду, неодмінно завітаю. — Слухай, у тебе, здається, афера була з Асмодеєм? — Щось таке. — Марна, звичайно, справа. Ви на мості розійшлися? — Ага. — Ну, ясно. Але навряд чи він зміг дійти до кінця. — Себто? — На той берег Стіксу. Невідомо, що там таке — ніхто ж не повертається. З усіх демонів, яких я знав, тільки твоя мати дійшла на інший берег. А всі так, бояться. Він теж, повернеться. — Моя мати… А яка вона хоч була? — Така ж чарівна особа, як і ти. Невротичка. Ми ще трохи потеревенили, та наближався берег, і нам довелося розпрощатися. Я повернулася до Бішопа, який вже починав нервувати. — Де ти вешталася? — Та так, вела світську бесіду з Хароном. Класний чудак. — А він мав рацію. Всі бояться невідомого. Навіть ми. Мене просто підкинуло. — ЩО ВИ СКАЗАЛИ? — Що? Та я нічого не говорив. То їй Харони всякі ввижаються, то тепер — слухові галюцинації. Я замислилася. Ну, що ж. Чого хоче жінка, того хоче Бог. — Теодоре, як ви думаєте, чи можемо ми додати ще один маленький пункт до нашої угоди? |
|
|