"Маршал Жуков і українці у Другій світовій війні" - читать интересную книгу автора (Левко Лукьяненко)

ЧИМ НЕ СЛІД ГОРДИТИСЯ ГЕНЕРАЛОВІ ІЩЕНКУ (Знову про біль України у Другій світовій війні)

Читав і перечитував ще і ще раз Ваш, Федоре Іщенко, відгук на мій лист Президентові Кучмі й не зміг залишити його без відповіді. І не так мене непокоїла заподіяна Вами особиста образа голослівними звинуваченнями в наклепах та «в потоках лжи и клеветы» тощо, як обурило навмисне спотворення Вами історичної правди про перебіг подій Другої світової війни та свідоме поширення Вами дезінформації про кровожерливе ставлення комуністичної влади до вартості людського життя вцілому та до українського народу зокрема. Я не думаю, що Ви цього не знали взагалі, пройшовши такий довгий життєвий шлях, і вперше чуєте про це від мене, але Ви навмисне відмовляєтеся сприймати правду, бо Вам особисто правда невигідна — Вам і так добре живеться. І все-таки, Вам і таким, як Ви, нагадаю історичну правду наведеними далі фактами. На цей раз вустами самих росіян — щоб уникнути Ваших абсурдних звинувачень у неповазі до них. Я глибоко шаную кращих представників російського народу, зокрема таких, як Сахаров, Ковальов, Астаф'єв, які, на відміну від Вас, етнічного українця, із глибокою повагою ставились і ставляться до державницьких прагнень українського народу. Можливо, Віктор Астаф'єв, якого я цитую далі, - до речі, один з друзів українського письменника Олеся Гончара (теж, за Вашими мірками, «свідомого самостійника», тобто націоналіста), — буде для Вас авторитетом у поглядах на злочинну роль комуністичної партії та на непомірну ціну жертв війни?

Мене прикро вразила та ворожість і ненависть, із якою Ви ставитесь і до мене, і до інших, як Ви іронізуєте, «національно-свідомих», до тих, хто боровся і бореться за свободу, добробут та державність українського народу. Ви до колишніх своїх ворогів — німців, проти яких воювали, ставитесь нині з більшою терпимістю (якщо не з любов'ю), бо ж приймаєте від них, переможених, гуманітарну допомогу для ветеранів, для вас — переможців,), ніж до своїх братів за кров'ю — українців, включаючи тих же бандерівців, що самовіддано боролися проти коричневого та червоного фашизму. Чи не пора вже Вам, нарешті, припинити цю негідну і безглузду війну проти власного народу, навіяну Вам імперсько-російським дурманом, припинити готувати йому нове колоніальне московське ярмо?

Хоча Ви і рядитеся в шати захисника інтересів ветеранів та жертв війни, але по суті Ваша позиція — вдумайтесь лише в це! — в наш нелегкий час нестатків і розбрату звучить як глум над пам'яттю мільйонів загиблих від штучних голодоморів та терору коричневого і червоного фашизму.

Ви запитуєте: «Чем гордится пан Лукьяненко?».

Відповідаю Вам.

У нас із Вами діаметрально протилежні поняття критеріїв патріотичних та морально-етичних цінностей. Ви під впливом імперської облуди вважали і вважаєте своїм обов'язком служити злочинній шовіністичній імперії, яка винищувала і намагається винищувати понині український народ, я ж вважав і вважаю своїм обов'язком всіляко боротися проти неї і не дати загинути Україні.

Зрештою кожен з нас отримав від комуністичної системи винагороду: Ви — генеральські лампаси і теплі посади, я — смертний вирок, довгі роки ув'язнення. Але вважаю, і, напевне, не я один, що прожив своє життя недаремно, бо чесно служив своїй українській нації.

А Вам чим гордитись?

Думаю, що Ви мали б відчувати лише пекучий сором і почуття вини за роки, прожиті задля чужих, ворожих рідному народу інтересів. І мені просто жаль Вас як людину обдурену та ошукану. І Вам слід було б, нарешті, спокутувати вину перед своїм власним народом.

Ви перераховуєте свої великі військові подвиги в час війни і підсумовуєте: «Так что имею, по крайней мере, моральное право разобраться в вопросе: кто истинный патриот страны нашей?».

У тому-то і різниця між нами, що для Вас «наша страна» — Совітський Союз, а для мене — моя рідна земля, Україна. Ви — патріот комуністичної імперії і Совітського Союзу, а я — патріот України. Я подолав комуністичну облуду і побачив за нею давній традиційний хижий російський імперіалізм. Ви ж цієї облуди не подолали і досі тінь від речей сприймаєте за самі речі.

Я не маю сумніву, що Ви були добрим воїном і вміло воювали (бо Ви ж все-таки з українського роду!), та воювали не за рідний край, а за його ката. І я Вам кажу це так, як Шевченко сказав понад сто років тому своєму знайомому Якову Бальмену:

Мій Якове добрий! Не за Україну,

А за її ката довелося пролить

Кров добру, не чорну.

І Ви проливали кров добру, вкраїнську не за Батьківщину, від якої відцуралися, не за Україну, а за її ката!

Ви не з тих генералів-українців, хто прозрів, як, наприклад, Петро Григоренко, і став на шлях захисту демократії й незалежності України. Ви з тих, хто й досі перебуває під впливом російського комуністичного дурману. Шкода. Бо Ви не помічаєте, як спотворила Вашу свідомість комуністична пропаганда, Ви не бачите, яку величезну жертву примусили Вас скласти на «алтарь советского отечества» — відмовитися від ідейного багатства світу і прийняти лиш одну злочинну комуністичну імперську ідеологію. Шкода, що Ви й досі неспроможні бачити розмаїття світу, а дивитися на все крізь одні червоні московські окуляри.

У Вас відібрали батьківську рідну мову і вклали чужу. Разом із чужою мовою Вам вклали чужі моральні поняття, чужі погляди на природу й людей, чужу, ворожу українству ідеологію. Вам здається, що Ви залишилися тим Іщенком, якими були Ваші батьки, діди і прадіди. Насправді ж, з чужою мовою та ідеологією до Вас прийшов і чужий дух. Ви, напевне, вважаєте себе освіченим чоловіком, і, як генерал, мали б становити частину української військової еліти, що відчуває у своїх жилах козацьку кров і прагне зміцнювати становище свого рідного українського народу поміж інших народів світу. Ви не це робили. Прийнявши чужу мову та ідеологію, Ви порвали духовний зв'язок з українством. Відійшовши від великих виразників українського національного духу: Наливайка, Хмельницького, Шевченка, Франка, Л. Українки, М. Грушевського, Ви пішли в лоно іншого, ворожого українству середовища, інших політичних цілей. Вони так поволі входили у Вашу душу, що Ви навіть не помітили, що вони суперечать ідеалам і політичним цілям української нації, українській національній культурі. Чуже Вам стало своїм, своє, батьківське, Вам стало чужим!

І Ви ось кажете (чужою мовою): «… на полях Великой Отечественной Войны…». Друга світова війна, як відомо, почалася 1 вересня 1939 року. За чотири з половиною місяці до того Угорщина з допомогою Німеччини розбила Карпатську Україну. На підставі договору Молотова-Рібентропа 24 серпня 1939 року Совітський Союз — ваше Отечество — захопив частину Польщі, потім напав на Фінляндію, у червні 1940 року напав на Румунію, 3–6 серпня 1940 року окупував Естонію, Латвію, Литву. Для Вас це все не пряма імперіалістична агресія, а «поля Отечественной войны»? Ви пишете: «защитников Отечества», «… вызволяя Отечество…» Таким чином, для Вас Батьківщина — Союз РСР. Це імперське тлумачення поняття Батьківщини. Нормально, як прийнято у світі, Батьківщина — це край, земля, країна твоїх батьків, твоєї нації; річки, води, небо й сонце твого рідного народу; це пісні й історія життя твоїх діда-прадіда й далеких пращурів. Та навіть марксист Плеханов визначав батьківщину як країну твого народу, а не територію в межах державних кордонів. А якщо йти за Вашим розумінням батьківщини, то Вашою батьківщиною є і мусульманський Татарстан, і далека буддистська "рува. Та що ж спільного Ви маєте з ними? Отже, Ви за походженням і за кров'ю — українець, а за мовою, мисленням, світоглядом не українець, а совітська людина (Homo Soveticus). І всі Ваші подальші слова походять якраз з цього мислення — нелогічного, абсурдного, імперського. Ось Ви, звертаючись до мене, пишете: «Какое кощунство так оскорблять миллионы людей, которые не жалели своих жизней, вызволяя Отечество от фашистского нашествия. Не мифическую «империю» они защищали, а свой родной край от чужеземных завоевателей».

«Родной край» для українця — це Україна. Україна як країна зі своєю територією і населенням має свої національні інтереси. Суть національних інтересів українців, як і будь-якої іншої нації світу, полягає в продовженні свого існування за допомогою збереження своєї території та створення на ній умов для продовження життя своєї української нації.

Як свідчить світова практика та факт існування й діяльності Організації Об'єднаних Націй, такі умови забезпечує державний суверенітет, державна незалежність нації. Всім членам ООН незалежність видається за найбільшу цінність; і вони її бережуть як найбільше національне благо. Для нас, українців, незалежність повинна бути також найбільшим національним благом. З такої, прийнятої в ООН і в цілому світі, позиції, незалежність України є самодостатньою цінністю її громадян, і зазіхання на неї чи з боку німецького фашизму, чи з боку російського шовінізму — це однаково антиукраїнське зло. А це означає, що служіння ідеї незалежності України — найважливіший критерій для поцінування діяльності й усього життєвого шляху кожного українця і кожної українки.

Моє слово «імперія» в заяві Президентові України про відмову від нагородження медаллю Жукова Ви берете в лапки і називаєте її міфічною.