"Зустрічі й розмови в Ізраїлі. (Чи українці "традиційні антисеміти")" - читать интересную книгу автора (Петро Мірчук)

УКРАЇНСЬКО-ЖИДІВСЬКІ ВЗАЄМИНИ ПРОТЯГОМ ВІКІВ

— Але вертаймося раббі до наших українсько-жидівських справ, — збудив я його з задуми. — Згідно з вашим твердженням, українці є антисемітами не тому, що вони українці, а тому, що вони християни, так?

— Не зовсім. Тому що такими зробило їх християнство і взагалі українці традиційні антисеміти. Крім докторату з жидівської теології я маю теж докторат з історії. А ви, як мені відомо, крім докторату з права маєте також докторат з історії. Значить, можемо про ці справи говорити як історики, так?

— Не зовсім, Бо моя історична настанова спирається мимоволі на правничих принципах і вимогах, отже факти, дати, цифри, — а в вас мимоволі виявляється теологічно-релігійна настанова — віра в нелогічне, сприймання "об'явлення" за позадискусійну правду, перетворювання легенд в історичні факти.

— Як ви це розумієте?

— Зараз побачимо в дискусії. По-вашому, історія українсько-жидівських взаємин починається страшним Хмельницьким, який знищив більше невинних жидів, як біблійний Гаман. І гірше їх катував, як Гаман, так?

— Так, Хмельницький знищив пів мільона жидів — мужчин, жінок, дітей…

— От бачите, ми вже відразу зачепились за оту нашу додаткову освіту, мою — правничу, і вашу теологічну. У п'ятикнижжю Мойсея, у книзі чисел написано, що коли Мойсей з наказу Єгови перевів перше обчислення жидів, які втекли з Єгипту, то виявилося, що мужчин понад двадцять років, здібних до військової служби, було тоді понад шістьсот тисяч. Додайте до цього стільки ж дівчат і жінок у такому ж віці, а до того всіх нижче двадцятого року життя і старших, нездібних до військової служби, то вийде понад два мільйони. Як рабін ви очевидно, вірите, що це число правдиве. Але я питаюся вас як історика: Чи можливе, щоб два мільйони людей мандрувало через пустиню Синай? Чи не думаєте, що їх, логічно бравши, не могло бути більше, як двадцять тисяч?

— Гм… Можливо, що число символічне, тому перебільшене…

— В мене немає сумніву, що перебільшене і то всотеро, з двадцять тисяч вийшло два мільйони. Ось так і записав у своїх мемуарах про Хмельницького рабін Гановер, а ви за ним повторюєте, приймаючи за правду все, що подане в жидівських книгах. А я питаюся, а які докази, джерела, наукові статистичні дані? І знаходжу, що всіх жидів в Україні за часів Хмельницького було не більше, як п'ятдесять тисяч. То логічно виходить, що козаки кожного жида вбивали на смерть десять разів і ще — найменше половина з них усіх залишилися далі живими, бо сто літ пізніше їх в Україні було знову поверх п'ятдесять тисяч.

Рабін від несподіванки зловився за бороду:

— А звідки ви таке число взяли?

— Читайте вашу "Універсальну жидівську енциклопедію", то знайдете там, що згідно з обчисленнями 1578 року в Польщі було 75 тисяч жидів, в "Литовських" землях, до яких належала Україна, 27 тисяч жидів, отже на терені самої України було яких двадцять тисяч. Сто років пізніше їх повинно було бути два рази стільки, отже не більше, як п'ятдесять тисяч. Припускаю, що в висліді воєнних дій їх згинула половина, отже яких двадцять п'ять тисяч. До того ж не забувайте, що згідно із свідченнями самих жидів, тодішній польський "гетьман" Чарнецький масакрував жидів більше ніж Хмельницький, тому п'ятнадцять тисяч жидівських жертв у війні в Україні в часі Хмельницького треба признати, згідно з правдою, полякам. На рахунок українців, на Хмельницького, залишається всього десять тисяч жидів. Не пів мільйона, а десять тисяч. Українців згинуло тоді понад триста тисяч.

Рабін зніяковів.

— Ну, але все таки та жорстокість, убивання жінок, дітей…

— Але й тут рабін Гановер перебільшив, тобто просто приписав українцям те, що вичитував у книгах Мойсея, про те, що робили тоді жиди. Випадково я маю тут виписки про те з п'ятикнижжя Мойсея, то дозвольте, що для пригадки прочитаю їх.

Рабін кивнув головою на знак згоди, і я читав:

П'ятикнижжя Мойсея. Книга "Числа".

Книга "Второзаконня"

Книга Ісуса Навина

— Раббі! Чи так це записано у П'ятикнижжю Мойсея? У вас он на поличці оригінал в єврейській мові, можемо відразу перевірити, може, щось не так перекладено.

— Я не заперечую. Так це написано в наших книгах.

— От бачите. Оце все, що Ізраїль чинив з мідіянами, башанцями, сихонцями та іншими мешканцями старинної Палестини приписав рабін Гановер, жидівський літописець Хмельниччини, українцям і Хмельницькому. Якби Мойсей або його наслідник Ісус Навин були на місці українців, то вони напевне зробили б те саме з жидами в Україні, що робив Ізраїль на їх накази з мідіянами, филистинцями й іншими. Але в дійсності Хмельницький таких наказів українцям не давав, не покликувався на доручення українського Єгови, і українці такого не чинили. Бо український "Єгова" милосердний, чоловіколюбець, а не такий кровожадний, як жидівський, який лише жидів уважає своїми дітьми, а інших велить знищити дощенту, без милосердя — навіть старців, жінок і дітей.

— То, по-вашому хронікар рабін Гановер видумував і перебільшував? — дивувався задумано Кагана.

— Зовсім певне. До такого висновку прийдете й ви самі, коли як доктор історичних наук не рабін, критично проаналізуєте все, що він написав, і сконфронтуєте це з іншими джерелами і фактами. Милозвучно кажучи, жидівський літописець часів Хмельниччини рабін Гановер писав біблійним стилем, стилем П'ятикнижжя Мойсеєвого.

Дозвольте одну ілюстрацію достовірности свідчень Гановера. У вашій літературі дуже популярна розповідь Гановера про героїзм молодої жидівки з Немирова. Коли, — пише він, — у час Хмельницького один козак хотів оженитися з гарною жидівкою, вона сказала йому, що згідна, але хоче взяти шлюб у церкві за мостом, попри яку вона дитиною ходила. Козак згодився, і коли вониїхали туди попри міст, жидівка скочила у шлюбному вбранню у ріку і втопилася, щоб не стати християнкою. А ви, раббі, візьміть мапу і подивіться, чи коло Немирова була якась річка. До річки Бога десять миль, день їзди фірами, на яких в Україні завжди їхали весільні гості. Гановер, бачите, знав дуже популярну тоді козацьку думу про Татарівну-Немирівну, яка, коли пан до неї залицявся, "білу ручку підвернула, пану в пику дала" і на коні стала втікати, а коли пан з посіпаками її над рікою наздігнали, вона скочила в воду і втопилася. Цю думу ваш Гановер переробив і заступив українку, дочку титаря з Немирова, жидівкою. Так, як у книгах Мойсея перероблювали старовинні сумерівські, вавилонські, єгипетські, асирійські легенди й оповідання на "факти жидівської історії".

— То може скажете, що Хмельницький ніодного жида не вбив?

— Думаю, що сам Хмельницький справді ні одного жида не вбив. Я вже казав, що в ході кривавих воєн часів Хмельницького поруч круглого триста тисяч українців і приблизно стільки поляків, згинуло теж в Україні яких десять тисяч жидів. Ніхто з об'єктивних сучасників не свідчив про садизм козаків. Це тільки поляки вславилися садизмом, що, як писали таки польські сучасники, перейшов садизм американських індіян, саджаючи українських повстанців на палі, на яких жертва у страшних муках конала годинами. З козацьких старшин тільки полковник Кривоніс, з походження шкот, теж казав саджати польських панів на паль. Козаки ворогів стріляли, рубали шаблями, або кололи списами чи косами.

— А звідки ж ті описи жахливих знущань козаків над жидами, виколювання очей, розпорювання животів вагітним жінкам, кидання псам жидівських немовлят, про що так часто згадує літописець рабін Гановер?

— Це все витвір його фантазії. Переляканий на смерть тим, що козаки можуть зловити його, він уявляв собі, що може статися. Перед його очима стали всі ті кривди, заподіяні жидами закріпощеним українським селянам, всі ті зневаги, пониження, наруги, що їх жиди арендарі обсипали українців кріпаківі — мариво відплати. Як знаєте, жиди є дуже мстиві і жорстокі. Таж хочби кошерне різання телят, на яке жиди змалку дивляться, яке жорстоке! То рабін Гановер уявляв собі, що то він, Гановер, робив би з жидами, якби то він був українським кріпаком, для якого прийшла нагода відплатити. Він бачив у своїй уяві свої жертви в становищі кошерно різаних ним телят і ті виплоди своєї уяви приписував українським козакам і повстанцям і записував у своїй хроніці як факти.

Рабін нервово відхилився на поруччя крісла і помовчав.

— Ну, — озвався по хвилі, - хоч би і не знущалися, а тільки рубали шаблями. Але ж рубали всіх жидів!

— Ні, раббі, не всіх. Тільки тих, що заслужили на кару, на помсту, або що зі зброєю в руках разом з поляками боролися проти козаків. Чи вам, раббі, відомо, хто був у Хмельницького міністром фінансів?

— Ну?

— Герцик. Чули таке прізвище? Не є це зукраїнщене Герцог?

— Я вже припускаю, що скажете, що то був жид?

— Не я скажу. То його батько і його мати сказали йому й повторяли, що він жид, бо ж вони обоє чистокровні жиди. Його батьки були багатими купцями у тій частині Волощини, що тоді була заселена українцями. Він ще до повстання познайомився з Хмельницьким, провадив з ним "ганделес". А як почалося повстання, то Герцог став фінансовим дорадником Хмельницького, керував закупом зброї на Волощині, Молдавії, Угорщині, в Німеччині і скоро став у Хмельницького міністром фінансів, зукраїнщивши своє прізвище на Герцик. Други таким був Самуель, син Марка, жид, що приєднався до українських повстанців Хмельницького як Самійло Маркович. Його син був козацьким полковником.

- І що воно значить?

— А то значить, що, по-перше, ніякого поголовного винищування жидів за Хмельницького не було. І Герцик, і Маркович були чистокровні жиди. Але порядні, чесні купці, кривди українцям не робили, кров з "мужика" не смоктали. То їх ніхто не мордував, а навпаки, Хмельницький і козаки прийняли їх до свого гурту. По-друге, якщо б Хмельницький дійсно отак поголовно мордував жидів, то чи герцик і Маркович, бачучи це, були б далі вірно служили Хмельницькому? Чи не були б використали першу поїздку в торговельних справах до Волощини, щоб більше в Україну не вертатися? А вони ніколи того не зробили.

— Ну, хоч би лиш десять тисяч жидів знищено, то страшне, тож були теж жінки, діти…

— Раббі, кожна війна жахлива, жорстока. А що ви, ізраїльці, робите сьогодні, не в часі війни, а в часі миру? Скільки ви в ваших "відплатних акціях" проти арабів вбиваєте безборонних жіно і дітей? В однім бомбленню Іраку вбили понад триста безборонних жінок і дітей.

— Ну, ми мусимо боронитися, відімститися.

— За що відімститися, раббі? Чи ті жінки й діти, що ви їх повбивали в "відплатних акціях", заподіяли кривди?

— Вони самі ні, але взагалі араби. Відповідають усі.

— Тобто "зуб за зуб, око за око; так?

— Як хтось скривдив жида, то так. Єгова казав помстити кривди супроти дітей божих.

— Так ото й сказано в тому уривку з П'ятикнижжя Мойсея, що я вам читав. І — знаєте, раббі, це власне з мойсеєвого П'ятикнижжя, а не з декретів християнських зродився плян Айхмана знищення жидів до щенту. Айхман уважно студіював вашу Тору і Талмуд та інші книги, читав там, як Єгова казав Мойсеєві винищувати дощенту, щоб ніодного в живих не залишилося, — мідіян, і хто там ще жив тоді у Палестині, та зробив богохульний висновок: "А тепер Єгова сказав мені: провинилися жиди переді мною, тому винищуй їх до останнього" Ось де корінь "голокосту".

— То ми, жиди, винні в голокості?

— Раббі, проблеми жидівсько-німецьких стосунків, це окрема тема, яку я не хочу тут обговорювати. Я тільки хотів спростувати принагідно ваше твердження, залюбки повторюване в жидівській публіцистиці і в наукових працях, нібито християнська Церква, католицька й протестанська, зродила антисемітизм і викликала гітлерівську ідеологію знищення жидів. Тому я вказав вам, що якраз із книг Мойсея про доручення Єгови винищувати дощенту інші народи зародився плян Айхмана обернути це "доручення Єгови" проти жидів. Ми вертаймося до нашого питання українсько-жидівських взаємин.

— То ви кажете, що в цій ділянці ми винні, жиди, що нас українці винищували?

— Що винищували, то це вигадка для пропаганди. А що ви самі винні, то так. По-українськи це кажеться "Сама свиня мішок дре і сама кричить". А по-жидівськи — "хуцпа". Ви, очевидно, знаєте це жидівське слово.

— Ну?

— Один рабін пояснив мені це слово так: Як хтось уб'є свого тата й маму і на суді просить милосердя, бо він круглий сирота, то він має "хуцпа" таке казати. Отож, якщо жиди визивають українців "традиційними антисемітами" й обвинувачують, що українці робили все жидам страшну кривду, то це й є ота спеціяльна відвага таке казати, яку ви звете по-жидівськи "хуцпа".

— Ну? Як то?

— А так, що перш за все пам'ятайте, що не українці до Ізраїлю прийшли і тут вам кривди вчинили, а жиди в Україну прийшли. Коли ви в чужій хаті, то й поводіться так, щоб здобути пошану й любов господаря".

— А що ми кому з українців зле зробили? А нас українці все били…

— Українська приповідка каже, що "Жалувався хлопець, що його били, а не сказав, за що били". Про це "за що?" поговоримо відверто. Ви доктор історичних наук, знаєте й історію України, так?

— Так, знаю.

— То й знаєте, що історія жидівсько-українських стосунків не починається Хмельницьким і козаками. Вже тоді, коли наші предки скити міняли своє ім'я на "Русь", існувала над Каспійським морем держава хозарів, провідна верства якої була жидівська".

— О, ні, то не були жиди, вони лиш були жидівської релігії.

— Того сьогодні ніхто перевірити не може. Записано, що жиди. І от вже ті жиди далися взнаки нашим предкам. Хозарські орди нападали на Русь, вимагали, щоб Русь платила їм данину, брали до неволі мужчин і продавали магометанам і римлянам в неволю, а дівчат до гаремів. Ясно, що одного дня тодішнім українцям — русичам урвалася терпеливість, тому вони під проводом князя Святослава знищили хозарську державу грабіжників. Чи це по-вашому був "початок українського антисемітизму"? І по знищенню Хозарської держави українські князі дозволили жидам переїхати з Хозарії на Україну й займатися торгівлею, так?

— Ніби так, історично, але ж далі кажу, що то не були жиди.

— Чомусь же записано "жиди". В кожному разі, вони опісля зіллялися з тими жидами, що прийшли в Україну з заходу. Змішалися й кров'ю, якщо не були чистокровні жиди. Наші предки русичі вважали їх жидами. І чи винищували їх?"

— Ну, в літописі записано, що в 11-м століттю був у Києві погром жидів.

— Так, щось таке є в літописі, але то був бунт київської бідноти проти купців, які обманювали покупців, здирали жахливі відсотки за позики і завдяки тому мали кращі палати, ніж сам князь. А що ті купці це були жиди, то чия тут вина? Не за жидівство їх били, а за лихву, за шахрайства.

— Ну, це дуже давні часи. Ми про них не згадуємо.

— Але варто згадувати, щоб пригадати, що з одної сторони, вже тоді надавалися жиди в знаки українцям, а з другої, що українці не шукали помсти, але дали хозарам-жидам захист у себе і на протязі пів тисяч літ, за весь час існування Киівсько-руської держави жидам в Україні жилося безмірно краще, аніж у будь-котрій середнєвічній чи старинній державі. Це основно змінилося, коли монгольські орди знищили Русь-Україну й Україна в 14-м століттю опинилася в польській неволі.

— За польського короля Казимира, знаю. Король за намовою своєї коханки, жидівської красуні, дозволив на велику еміграцію жидів до Польщі з середньої і західньої Европи, де вони важко переслідувані, ховалися в лісах.

— Так, тоді прийшли на українські землі під Польщею, як ви кажете — правдиві жиди. І тоді почалося. Поляки, захопивши Україну, відібрали українцям землю і обернули українських селян у панських рабів. А жиди стали виконавцями грабіжницького визиску українців польскими панами. Кожний пан мав свого жида — економа й арендаря. Український селянин мусів працювати на пана від сходу до заходу сонця і в додатку платив різні податки. Жид економ здирав ті податки. До панського грабіжку докладав на селянина додатково податок для себе. Пан робив горілку й призначував скільки кожен селянин мусить тієї горілки випити, бо то був бажаний спосіб ще й тим способом здирати селянина. До панської норми жид додавав свою норму, додавав до державної від пана горілки воду й заправляв тютюном. Як селянин не мав чим платити, жид-орендар позичав йому, але брав відсотки на сто процентів. На кожному кроці визискував немилосердно. До того признається у своїх споминах і сам рабін Гановер?

— Ну, то правда, що польські пани використовували жидів для такої прикрої роботи. Але жиди мусіли то робити, щоб жити.

— Мусіли обдирати українців щоб збагачуватись? Приїздив жид у село зовсім бідний, а за двадцять років позичав самому королеві тисячі талярів.

— Ну, бувало всяко…

— Але це ще не все. Жид-орендар приймав у пана й церкву, бо польський пан, грабіжник, уважав, що навіть церква, збудована українськими селянами була його власністю. І жид-орендар торгував церквою. Хотіли українські люди помолитися в церкві, треба було платити орендарові щоб відчинив церкву. Українці ще й досі на Великдень співають гаїлку про жида-орендара "Їде, їде Зельман", щоб за оплату від кожного церкву на Великдень відчинити. З жидівськими божницями навіть гітлерівці такого не робили. Скажіть, раббі: було українцям за що жидів любити?

— Я не кажу любити. Ми знаємо, що нас ніхто не любить.

— Знаєте, а не хочете сказати чому. А я сказав ще не все. Жиди коршмарі виконували ще одну роботу. В коршмі вони підслуховували, що селяни чи козаки говорять про панів і доносили зараз панові. Якщо пан на підставі такого доносу визнавав, що даний селянин чи козак "бунтар", то його панські посіпаки схоплювали, катували і саджали на паль, щоб на очах зігнаних селян конав у страшних муках для залякування інших. Часто жид орендар доносив панові на того селянина як бунтаря, що не так низенько жидові вклонився, що відважився сказати якесь слово спротиву жидові орендарові. А пан люто карав, винного чи не винного, як поляки казали "для прикладу", тобто для залякування всіх селян.

Рабін нервово здрігався:

— Ну, могли трапитися й такі жиди…

— Таке ви можете сказати як рабін. Але як історик, доктор історичних наук, ви мусите сказати: "Ну, може й були жиди які такого не робили". Бо таку жахливу болячку мусіли українські селяни, закріпощені польською шляхтою, терпіти у кожному селі. Таке зустріло й самого Богдана Хмельницького, що жиди зробили на нього донос, нібито вони підслухали, як він змовлявся з козацькими старшинами організувати нове повстання. Польські посіпаки схопили Хмельницького й замкнули у тюрму і якби не таємна допомога полковника Кричевського в утечі з тюрми, то Хмельницький був би згинув на палі або шибениці. То що ви, раббі, думаєте: Як прийшло повстання, повинен був Хмельницький дати за таке жидам золоті медалі, а селяни золото, відібране в польських кровопивців?

— Я такого не кажу. Але все ж таки, ваші козацькі літописи виразно подають, що Хмельницький "вичистив всю Україну від поляків і жидів".

— Так тільки ж "вичистив" не значить "вимордував усіх". Як пожар повстання в Україні спалахнув і Хмельницький над Жовтими Водами і під Корсунем розгромив польські війська вщент, поляки, а з ними й жиди, стали масово втікати до Польщі. Думаю, що половина всіх жидів утекла, а пізніше, як поляки знову захопили Україну вернулися знову туди, де — як ви кажете — їх усе били.

— Що били, то таки правда. А що робили з жидами гайдамаки? Спеціяльно в часі коліївщини? Скільки тоді, в 1768 році, в одній Умані вирізали жидів?

— Не розумію, раббі, як могли гайдамаки різати жидів, коли ви самі щойно сказали, що Хмельницький вирізав усіх жидів до одного. І як виходило із зіставлення жидівських чисел вимордуваних тоді жидів з дійсною кількістю жидів тоді в Україні, винищив Хмельницький усіх жидів так, що кожного мордували на смерть десять разів. Звідки ж по Хмельницькім знову взялися в Україні сотні тисяч жидів?

— Ну, ви сказали, що вернулися, бо втекли були до Польщі.

— Бачите, раббі, ви вже зрозуміли і признали, що не всіх жидів Хмельницький вимордував. Але скажіть: тим, що втекли до Польщі, добре було в Польщі?

— То чого ж вони лишали гарну, безпечну Польщу і знову пхалися в ту антисемітську Україну, де козаки, а потім гайдамаки так знущалися над жидами?

— Ну, ви знаєте, жиди люблять бізнес, ганделес, а в Україні краще це робити.

                                                                                          ^{Богдан Хмельницький (1593–1657),}

                                                                                            ^{Гетьман України 1648–1657 рр.}

Як провідник всенародного повстання українського народу Богдан Хмельницький прогнав польських окупантів з України і відновив самoстійну Українську Державу. Тому, що в кривавих війнах тоді поруч ок. триста тисяч українців і стільки ж поляків згинуло теж приблизно десять тисяч жидів, або як озброєні члени частин польського війська "посполіте рушенє", або з рук месників за кривди і наруги, заподіяні українському населенню на службі польських окупантів, жиди зневажають Хмельницького як одного з найгірших "погромщиків" і "антисемітів" всупереч фактові, що жид Герцик був фінансовим міністром Хмельницького, а жид Маркович старшиною козацької армії Хмельницького.

— От бачите, вернулися і далі робили те саме, що й до Хмельниччини. І навіть одному з провідників Коліївщини, Іванові Гонті, зробили точно те саме, що колись Богданові Хмельницькому. Гонта був сотником надворових козаків пана Потоцького. Напередодні коліївського повстання жиди донесли полякам, що вони підслухали, як Гонта змовлявся з післанцями Залізняка перейти з усіми надворовими козаками до повстанців. Гонту арештували, тортурували на допитах і привели під шибеницю, щоб на очах у всіх повісити. Потоцький дуже любив освіченого козацького сотника, то й приїхав особисто перевірити справу. Гонта, очевидно, заперечив обвинувачення. На вимогу Потоцького Гонта під шибеницею присягнув, що він вітчизни ніколи не зрадить і за неї до смерти буде боротись. Задоволений Потоцький велів звільнити Гонту з-під шибениці. Очевидно Гонта перехитрив Потоцького і жидів, бо, присягаючи на вірність вітчизні, він мав на думці дійсну свою вітчизну Україну, за яку й згинув, а не Польщу, як думав Потоцький. От тому то знову точно те саме питання, що про Хмельниччину і жидів: чи повинен був Гонта, захопивши Умань, заплатити тим, які вчинили були йому таку прислугу, заплатити золотом і видати наказ не торкати їх, бо вони "сини вибраного народу"?

— Ну, як би там не було, але тоді знову українці в самій Умані винищіли десятки тисяч безборонних жидів.

— Ви, докторе Кагана, знову перескакуєте з доктора історії на доктора жидівської релігії і старозаконним стилем перебільшуєте бодай вдесятеро. Про добу Коліївщини є вже досить точні статистичні дані. Я сам опрацював і видав окрему працю про Коліївщину, то раджу вам її прочитати. Польська статистика подає, що на правобережній Україні, де була Коліївщина, жило тоді поверх два мільони українців, двісті тисяч поляків і понад сто тисяч жидів. На території всієї України жило тоді шість мільйонів українцівю Поясніть мені, раббі, логічно: Як воно вийшло так, що від Хмельницького, коли було всіх українців три мільйони, до Коліївщини, тобто за 120 років, число українців лише подвоїлося, а число жидів зросло в десять разів, якщо брати, що по війнах Хмельницького жидів таки залишилося в Україні десять тисяч?

— Ну, ви знаєте, що жиди тоді втікали з західної Европи.

— Чого втікали? І чому якраз в Україну? Бо там під охороною польських загарбників шляхтичів найвигідніше було пити кров з безборонних, закріпощених українських селян?

— За панщину відповідають поляки. То поляки таку звірську систему завели, а на бідних жидах за те вся лють козаків і гайдамаків скопилась. Різня в Умані була страшна. Так записано в наших книгах.

— Думаю, раббі, що різня невинних народів, яку учинили ізраїльтяни під проводом Мойсея, як записано в ваших святих книгах, була страшніша. Там справді вирізували жиди всіх доноги, так і записано. І за що? А в Умані поруч сім тисяч поляків загинуло в безоглядній боротьбі на життя і смерть теж коло п'ять тисяч жидів, тому, що крім усього іншого, поляки озброїли всіх жидів і жиди воювали проти коліїв. Коли почалася облога Умані Гонта візвав усіх поляків і жидів забратися з України і запевняв, що нікому з них в часі виїзду нічого не станеться. Чому жиди не виїхали, але хотіли разом з поляками вимордувати всіх коліїв? Як у тій кривавій боротьбі жид убив українця-повстанця, то це було геройство, а як українець убив жида, то це вже була "страшна різня безборонних жидів", бо "а що жид кому злого зроби, за що його бити?"

— Це ви так кажете, бо ви не любите жидів.

— Що я не люблю жидів, то це пропаганда. Нам треба прочистити атмосферу, а для цього конечно сказати правду в очі, ми вам, а ви нам. Погоджуєтись з цим, раббі?

— Погоджуюся. Але за царської Росії в Україні погромів жидів теж не було? Це теж лише протиукраїнська пропаганда?

— Що це протиукраїнська пропаганда, то ви, раббі, кажете щиру правду! Але наперед дозвольте знову трохи статистики. Я згадував, що в часі Коліївщини було в Україні шість мільйонів українців і яких сто тисяч жидів. Півтора століття пізніше українців було вже 30 мільйонів, отже п'ять разів більше, а жидів понад два мільйони, отже двадцять разів більше. І то після того, як колії нібито, як ви кажете, майже всіх були вирізали. Чи не чудасія?

Рабін невдоволено погладив бороду:

— Ну, лишім статистику. Кажіть про погроми за царської Росії в Україні.

— Всім відомо, що за царської Росії були погроми жидів. Очевидно, що в Україні, бо в Московщині жидам було заборонено жити. Тільки у вийняткових випадках цар дозволяв окремим жидам жити в Москві чи Петрограді. Жиди жили в Україні, то тільки там і могли бути якісь погроми. Тільки ж хто їх робив?

— Ну, хто робив? Козаки і цивільні люди!

— Раббі, як доктор історичних наук ви мусите знати, що царські "козаки" нічого спільного з правдивими українськими козаками не мали, крім назви, яку їм хитрі москалі вмисно присвоїли, щоб компромітувати колишніх українських козаків. Українські козаки, запорожці, то були українці, борці за волю, за рівність усіх людей, за пошану людської гідности людини. Їх московський уряд жорстоко винищував, зруйнувавши Січ, раз на наказ царя Петра в 1907 році, а вдруге на наказ цариці Катерини в 1775 році. Царські "козаки", натомість, 19-го і на початку 20-го століття, то була царська кінна поліція, зложена з усяких народів Росії, найменше українців. Вони сліпо виконували накази московського уряду, царя, і тому все, що вони робили, мусите записати на рахунок московського уряду й московського народу. Відношення українців до того таке, як було відношення жидів до римських легіонів і римлян у Палестині в часі римської окупації Палестини.

— А те, що робили цивільні? Погроми жидів в Україні?

— Якщо ви колись зустрічали тих, що бачили такі погроми, то як вони казали, що кричали погромники? "Бий жидів, спасай Україну!" чи "Бей жидов, спасай Рассию!" Казав вам хтось про це?

— Ну, казали, кричали "Бей жидов, спасай Рассию!" Тож була Росія.

— Україна, раббі, не Рассия. Вона була поневолена. Московський уряд проголосив, що "України нє било, нєт і бить нє может!", видав присуд смерти на українську мову й українську культуру. То українці за те били жидів і кричали "Бей жидов, спасай Рассию!", так? Ви про "Чорну сотню" московських нацистів не чували, яка за царських часів робила погроми, очевидно, в Україні, при кривавій піддержці московського уряду? Хіба ж вам, історикові, невідомо, як крайнє вороже до жидів ставилися всі московські царі і весь московський нарід? Думаю, що ви це все добре знаєте, але вам дуже не вигідно це казати, бо москалі й сьогодні мають імперію, тому ви собі вибрали українців, щоб усе те, всякі погроми, звалити на українців. Бо в обороні українців ніхто не стане, а самі українці сьогодні безборонні.

— Ні, я говорю про факти. Бодай так, як це подано істориками в історії.

— Ні, раббі, ви не контролюєте закидів проти українців навіть тим, що подають ваші історики.

— Наприклад, хочби те, що подає ваш, жидівський, визначний історик Семен Дубнов. Про нього скажу окремо. Але наперед про те, що Дубнов подає про погроми в царській Росії. Описуючи погроми жидів в Росії в 1905 році Дубнов виразно подає, повторюючи це багато разів, що всі погроми були організовані й проводжувані московською нацистівською організацією, що звалася "Чорна сотня" і що для тієї акції "Чорна сотня" спеціяльно привозила з Московщини в Україну "кацапів". У вас же є праця Дубнова "Історія жидів в Росії і в Полщі" в російській, німецькій чи англійській мові. Візьміть її й уважно прочитайте розділ про революцію 1905 року. Там Дубнов підкреслює, що для погромів жидів в Житомирі, в Троянові, в інших українських містах організатори погромів, московські ярі патріоти, спроваджували "кацапів", тобто "великоруських" робітників. Дубнов цитує свідчення жида, що пережив "погром" в Житомирі, в якому вбито кільканадцять жидів і там той свідок теж весь час свідчить, що жидів масакрували "кацапи". А всім відомо, що "кацапи" звали українці москалів, а москалі українців звали "хахлами". Нікотрий з свідків, ні сам Дубнов ні разу не згадують, щоб якийсь погром жидів чинили українці, або, як їх звали "хахли".

— А звідки ви так знаєте працю Дубнова?

— Про це я згадую у моїх споминах про Авшвіц. В час, коли я там як в'язень працював у пральні, хтось із жидів приніс туди всі три томи праці Дубнова в німецькій мові і під час нічної шихти я уважно прочитав увесь той твір. А тепер, коли жидівські нацисти почали нагінку на українців, визиваючи їх антисемітами, я ще раз переглянув Дубнова в англійськім перекладі. Той самоук не знає зовсім історії українського народу і при кожній згадці про українців говорить про них образливо як про якись пів-диких африканців. А все ж ніколи не обвинувачує їх у погромах. Навпаки, він раз-по-раз обвинувачує в антисемітизмі й організовуванню погромів московський, чи як він каже "великоруський" уряд, московську інтелігенцію і весь московський нарід. Він подає, що такі погроми організували москалі теж на Білорусі, в литві і в Польщі.

— Можливо, що за царату жидівські погроми в Україні робили не українці, а московська кінна поліція звана "козаками" і московська нацистівська "Чорна сотня". Але Петлюва був український отаман і всі військові частини, якими він командував, були самі українці. Неправда? А які страшні погроми жидів він робив і його загони?

— Ви, раббі, неправильно сформулювали правду. Ви повинні були це сказати так: "А яких страшних погромів сподівалися тоді жиди від Петлюри і від українців".

Рабін нервово здригнувся:

— Якто сподіватися? Що ви цим хочете сказати?

— Те саме, що говорив про інші часи: Як поводилися жиди супроти українців у цю добу нашої історії? Ваш теперішній історик М. Френкін недавно у своїй праці "Національно-визвольний рух у Росії під час лютневої революції 1917", уривки якої друкувалися в українській "Сучасності", свідчить на підставі документів про поставу жидів-комуністів до вимоги самостійности України. Я ось маю це число "сучасности": "Пятаков, Горовіц, Оболєнскій, Бош та інші (жиди) стали на великодержавні позиції. Вони висунули як політичний аргумент проти українського національно-визвольного руху ту думку, що Росія без української цукрової промисловости, вугілля, хліба не може існувати". Вони "категорично висловилися проти відокремлення України". Значить живучи в Україні, з українського люду, жиди вже напередодні революції заявилися рішуче проти самостійности України й підсилювали в тому московських імперіялістів у компартії.

— Та там всяке балакали…

— Ні, не тільки балакали. Вже в перших днях революції збольшевичений полк москалів вела на Київ жидівка Євгенія Бош! Тенерал Скоропадський роззброїв той полк, скерував москалів на Московщину, а Євгенію Бош не розстріляв, як повинен був зробити, а пустив на волю. А вона? Вона поїхала до Києва, зорганізувала там московсько-жидівський червоний загін і коли Центральна Рада проголосила Четвертим універсалом незалежність України, той загінпідняв повстання, захопив арсенал і якби не полковник Евген Коновалець із Січовими Стрільцями, то відновлення української держави було б уже другого дня втоплене в морі крови з рук большевиків. А війну большевицької Московщини проти України почав "народний комісар війни Троцький" — жид Лейба Бронштайн.

Весь час до того ми порушували "контроверсійні" питання і д-р Кагана від часу до часу нервово мняв бороду. Тепер він став особливо поденервований, уставав, переривав мені, пристрасно заперечував.

— То все антижидівські вигадки. То все робили росіяни і самі українці. Самі українці хотіли комунізму й самі ліквідували УНР. Жиди в тім ніякої участі не брали!

— Чи можете подати імена тих українських провідників? Я згадав жидів: Пятаков, Горовіц, Євгенія Бош, Бронштайн-Троцький, а далі Кагановичі, Зіновєв-Апфельбавм, Камєнєв-Розенфельд, Літвінов і сотні комісарів. А хто з українців?

— Не пригадую прізвищ, забув.

— Ні, раббі, ви не забули, ви ніколи й не чули. То й не пробуйте пригадувати, чого не було. Кожним загоном большевиків в Україні керував політрук, майже завжди жид. Комісарами міліції, а особливо кривавого ГПУ в Україні були поголовно жиди. Ті політруки керували боями проти української армії, а комісари ГПУ катували й розстрілювали ранених українських вояків, що впали в полон, переводили масакри цивільного українського населення.

— Я те все чув, так говорять всі українці, але то протижидівська пропаганда.

— Ні, раббі, це гірка правда. Жиди стали добровільно опорою червономосковської окупації України, кривавого большевицького терору. А, може, й організаторами. Видними й скритими керівниками.

— Це голословні обвинувачення. Давайте факти!

— Добре, раббі! Ось вам один страхітливий приклад з тих трагічних часів, як переконливий доказ. В історії визвольних змагань українського народу 1917–1923 ті події мають назву "Зимовий похід". Пригадаймо: На початку листопада 1921 року дванадцять сотень бійців УНР проривається через польсько-большевицький кордон в районі коростеня, щоб з'єднатися з повстанцями для прогнання московсько-більшовицьких орд з України. Червона орда, маючи величезну перевагу, розгромила в важких боях українську групу. Коло 500 бійців української армії попало в полон. В культурних народів воєнно-полонені підлягають охороні згідно з міжнародним правом. Але не в кровожерних більшовиків. Їх усіх передано на допити із звірським катуванням злославній ЧеКа. Їх допитувала і засудила на кару смерти "пятьорка" ЧеКа, зложена з кого? З одного москаля і чотирьох жидів. Зрозуміло, що їх прізвищ я не пам'я таю, але повернувшись домів у ЗСА, я розшукаю їх в документах і вам подам. (Повернувшись, я знайшов детальні дані, про це в звідомленні полк. Романа Сушка "Базар", альманах "Червоної калини" на 1930 р., стор. 104–123. Ось імена членів тієї "Комісії ЧеКа": Предсідник Гарькавий, жид, члени: Лівщиц, жид, Іванов, руський, Катовський, руський, Фріновський, жид, Літвінов, жид.) Присуд: Кругло сорок старшин і підстаршин пердати на подальші допити, а 359 бійців, що ще залишилися після допитів живими, засуджено на кару смерти. Під містечком Базар їх заставлено самим викопати для себе велику братську могилу і скошено скорострілами. Трагічна загибель 359 українськіх бійців під Базаром відома кожному українцеві, бо їхню пам'ять вшановується кожного року. Цей варварський злочин супроти українських борців за право бути вільними на своїй власній землі записано на конто червоної Москви. Але документи свідчать, що на шістьох воєнних злочинців, членів комісії ЧеКа, аж чотирьох, із предсідником включно, були — жиди!

— То була російська ЧеКа. То не була жидівська. Як жид став членом ЧеКа, то перестав бути жидом. Він був росіянин.

— Але, як такого "росіянина", ката ЧеКа, що то катував українських патріотів українці покарали за те карою смерти, то це вже, по-вашому, "антисемітизм" і "погром жидів".

Рабін нервово мняв свою бороду.

— Та ви певно скажете, що й Ленін був жид.

— Ні, він був пів-жид: батько москаль, а мама жидівка. А Маркс, Енгельс, Фаєрбах, Роза Люксембург — не заперечите, раббі, стопроцентові жиди.

— Ой! які вони жиди? Що вродилися жидами? Вони виреклися жидівства!

— То хай вони згорять! — як кажуть наші полтавці. — Вертаймося до нашого. От, вам раббі, в той час революції дійсність: Червоні від крови комісари — жиди, кати ГПУ — жиди. Команда червоної міліції — жиди. Політруки — жиди. Входить українська військова частина в українське місто, а з вікон жиди з червоними опасками на рукавах стріляють у них. Чидивно, що розлючені до краю українські вояки дивились, щоб у тих "міліціонерів" не тільки опаска на рукаві, а й ціла голова стала червоною. І цю розправу з загонами большевицької Москви називаєте жидівськими погромами? Чому ви, раббі, не признаєте, що це були жидівсько-московські погроми українців на українській землі?

— Ну, я там не був, я того не бачив.

— То й не повторюйте безпідставного обвинувачення, нібито українці антисеміти, робили жидівські погроми, за тими, що обертають усе навиворіть. Спитайте простих українців з якої хочете частини східної й центральної України, що жили там тоді і кожен з них потвердить вам те саме, як жиди насміхалися: "Тепер ми вже маємо вас усіх у мішку і зав'яжемо, що й не пікнете!" І таки зав'язали!..

— Я в це ніяк не можу повірити! То все самі українці робили! Може кілька жидів десь там замішалося…

— Ні, кілька було порядних. Горстка інтелігенції, що співпрацювала з українцями. І тієї горстки було досить для українців, щоб дати жидам в Україні широку персональну автономію, якої ніде поза Україною жиди ніколи не мали, і приняли до уряду самостійної України не тільки кілька жидів як громадян України, але й одного, як спеціяльного представника жидів. Такого ви, жиди, навіть в Америці не маєте, хоч кажете, що ЗСА, це жидівська колонія.

— Це правда, що в уряді України були жиди міністрами, був спеціяльний представник жидів, була в конституції УНР персональна автономія для жидів, були жидівські написи на грошах УНР, але й були жидівські погроми за Петлюри. Хто ж їх робив?

                                                                                ^{Головний Отаман Симон Петлюра (1880–1926)}

Симон Петлюра — жертва подвійного морду з pук жидів. Большевицький агент, жид Шварцбарт, що на доручення Москви застрілив у Парижі С.Петлюру, виступив на суді як "месник жидівського народу" і таким його прийняли жиди. Тоді, і до сьогодні, поповнюють жиди морально-політичний морд, знеславлюючи Петлюру, як кривавого "погромщика жидів", всупереч доказаному вже фактові, що Петлюра не тільки ніколи ніякої участи в жидівських погромах не брав, ані до них не закликав, але якраз навпаки — як Головний Отаман видав спеціяльний наказ армії УНР не дати спровокувати себе до якихось погромів і ініціював спеціяльні права для жидів у конституції Української Держави, яких жиди в ніякій державі не мали й не мають.

— То ви кажете, що в Україні в 1918-20 роках жидівських погромів не було?

— Такого я не казав і не кажу. Я щолиш виразно підтвердив факт жидівських погромів, широко й систематично ведених частинами російської "білої" армії генерала Денікіна. Були й інші погроми. То ж була війна на життя й смерть трьох головних сил: УНР, большевицької Москви і біломосковських денікінців. В додатку всякого роду атамани. Справа тільки в тому, що як жертвою якогось бою впали українці, то це були "жертви війни".

Так окреслювали й московські жертви більшовиків і денікінців. А коли загинули жиди, то це був "жидівський погром", припписуваний, очевидно, українцям, хто б не був причиною смерти жидів у данім випадку і як би жиди не загинули. Большевицькій пропаганді конечно було компроматувати українців і Петлюру, отже большевики барабанно ширили знеславлювання: "Українці антисеміти, погромники! Петлюра антисеміт, погромник".

Те саме робили біломосковські нацисти, денікінці, хоч знали добре, що це саме вони були тими антисемітами, які переводили погроми жидів в Україні. Жиди, як я вже вам казав масово ангажувалися по стороні червоно-московських імперіялістів і найголосніше виспівували і ще й досі виспівують ту нечесну пісеньку "Українці антисеміти, погромники! Петлюра антисеміт, погромник". Таку протиукраїнську роботу на службі червоної Москви жиди припечатали вбивством Симона Петлюри, якого вбив жид-комуніст Шварцбарт, кинувши тим нестерте тавро ганьби на жидів.

— Ви говорите як прокуратор, що обвинувачує жидів на лаві обвинувачених.

— Щож, в мене озвався правник, що, обвинувачуючи, виявляє всю правду, дуже немилу для обвинуваченого. А в вас все озивається рабін, який вірить, що тільки жиди вибраний нарід, діти Божі, тому невинні, нікому ніколи ніякої кривди не вчинили, а натомість усі "гоїм", особливо ж українці, усі антисеміти, які все своє життя тільки про те й думали, як би то знущатися над невинними, безборонними "дітьми Божими".

Навіть коли жид дусив українського селянина, смоктав з нього кров як панський орендар чи корчмар або катував у підвалах ЧК, ГПУ, НКВД як большевицький комісар, то це було правильно, чесно, справедливо, згідно з наказами вашего Єгови. А як той українець захищав себе, то це вже був злочинний "антисемітизм" і "погром невинних, безборонних жидів"… Але вертаймося до історії, до фактів. Що діялося в Україні далі…

— Ну, що діялося? Далі всюди жиди?

— Бачите, нова назва московської імперії стала по революції "СССР". А знаєте, як "гої" в тій імперії це читали? "Три Срулі, один русский". Чому? Тиждень перед тим, як я їхав до Ізраїлю, я був свідком оборони на суді українця на Флориді, якого жидівська "Свята інквізиція" вибрала собі на жертву. Там я дав до уваги судді книжку THE RULERS OF RUSSIA, by Rev. Denis Fahey. Автор книжки університетський професор теології й історії. Ця книжка ось у мене. Дивіться! На стор. 9-12 поіменний список першої ради народних комісарів і зіставлення за національністю: три русскі, один грузин, один вірменин і сімнадцять жидів. Поіменний список першого Центрального виконкому і зіставлення: 5 руских, 6 лотишів, 1 німець, 2 вірмени, 1 чех, 1 "українець" (Сурюпа) і 41 жид. Центральна команда ЧеКа: поіменний список і зіставлення: 1 поляк, 1 німець, 1 вірменин, 2 русскі, 8 лотишів і 23 жиди. На ст. 36 ось список амбасадорів СССР: три русскі і тринадцять жидів.

І так уся книжка: факти, прізвища…

— Це пропаганда! Це все антисемітська пропаганда! Такої антисемітської літератури багато. І ви таке повторюєте, і на підставі того, що хтось там з жидів був у совєцькій адміністрації, обвинувачуєте всіх жидів у створенню більшовицької влади в Україні! Це антисемітизм!

— Раббі, чому кожне слово правди, вам немилої, ви відразу п'ятнуєте "антисемітизм"? На самому початку нашої розмови я сказав вам, що я бажаю співпраці між українцями й жидами, але співпраці не на сприйнятті нами ваших безпідставних обвинувачень у "традиційнім антисемітизмі українців", погромі жидів Хмельницького, гайдамаків, Петлюри, в другій світовій війні, а на спокійнім виясненню історичної правди, що кожний вияв українців, який ви звете "погром", був тільки реакцією на дії жидів в Україні.

Ви хотіли б, щоб українці були завжди покірними кріликами, на яких кожний жид може переводити свої експерименти? Кожна акція викликає реакцію, правда? Кожна погана акція мусить викликати болючу, для того, хто ту погану акцію чинив. Ви, жиди, мусите мати відвагу признати свою вину супроти українців і признати, що ніколи апріорного українського антисемітизму не було, що в період кривавої розплати українського люду з польськими гнобителями в добу Хмельниччини й гайдамаччини згинуло теж з рук українців чимало й жидів тому, що вони своїми діями на службі польської шляхти немилосердним економічним зиском, глумом над релігією, донощицтвом жиди озлобили українців до крайніх меж.

В час революції й українсько-московської війни 1918-20 років гинуло й багато жидів не тому, що вони були жиди, а тому, що як комуністи на службі московського імперіялізму боролися проти самостійности України. Вдартеся в груди ви, бо ми не маємо за що. То ж ваша релігія вчить "Око за око, зуб за зуб!" Чи ви це розумієте так, що тільки жид мусить вибрати око за око і зуб за зуб, а українець, як йому жид вибере око, має усміхнутися щасливо і сказати "Пане жиде, я маю ще друге око, виберіть ще й його"? Чому вас так сердить одверте слово правди"?

— Ну, бо українці таки не люблять жидів і їх переслідують. От скажіть правду, як було за Польщі у Східній Малопольщі між першою і другою війною? Ви пам'ятаєте, і я пам'ятаю. Чи ж не вели українські націоналісти кампанію проти жидів, щоб у жидів нічого не купували? А по українських селах — чи ж під впливом тої антисемітської пропаганди селяни не гнали жидів з села, не палили жидівських зат?

— Заторкнене вами питання варте спокійної аналізи, бо на ньому можна дуже добре побачити, що таке "антисемітизм українців" у розумінні жидів. Але, насамперед уточнення: Говорячи про "Малопольську Всходню" і "Польське Зємєвходнє" ви, раббі, маєте на думці українські західні землі. Чи так?

— Ну, так. Тепер це називається "Західня Україна", бо тепер це частина УССР, а тоді це звалося "Малопольська Всходня". А хіба це важне?

— О, дуже важне, бо й воно характеризує поставу жидів до українців. Як історик ви знаєте, що Галичина й Волинь з Поліссям були споконвіку частиною України. В половині 14-го століття поляки захопили Галичину, а далі й решту спустошеної монголами України. Але, якби вони цю територію і її мешканців не звали, це не міняло факту, що це Україна, а її законний власник український нарід. Після першої світової війни поляки знову захопили західню Україну і назвали її "Малопольська Всходня", а її мешканців "Русіні". Ми, українці, законні власники цієї землі вияснювали, що це не так "Мало-Польська", як "Вцалє-нє-Польська" (зовсім не Польща), бо це ж Західня Україна. Весь час ішла важка боротьба українського народу проти польського окупанта. По чиїй стороні стали ви, жиди, що жили на тій українській землі і з того українського люду? Ви, жиди, як і колись, стали опорою польських окупантів. Ви, жиди, завжди з тим, хто має владу. І це є причиною, чому місцеве, поневолене населення вас не любить.

Жиди до політики польської влади не мішалися. Жиди займалися торгівлею, провадили "ганделес", тобто по-американські "бізнес" і з того жили. Що в тому злого? Чи хтось в Америці є проти "бизнесменів"?

— Ясно, що ні. Головно тоді, коли це чесні "бизнесмени".

— То чому ж українці були проти жидівських "бизнесменів"? Чому весь час закликали "Не купуй у жида!" Не тому, що українці вроджені антисеміти?

— Мені, раббі, тяжко повірити, що ви, людина інтелігентна, не зрозуміли того, що діялося на українських землях під Польщею між першою і другою світовою війною. Не спостерігали, що відродження українського народу охоплювало все більше всі ділянки життя, отже захопило й ділянку торгівлі. Як знаєте, до того часу торгівля в Польщі, отже й на окупованих Польщею українських землях, була майже всеціло в руках жидів. Чому ж не мали перебрати торгівлю на українській землі місцеві українці? Тим більше, що багато українців кінчали вищі студії, а поляки не допускали їх до професійної праці. Що вони мали робити: іти носити жидам воду? Бралися до торгівлі. Організували українську кооперацію. Святим обов'язком кожної української людини було піддержати своїх купців, своїх братів, своїх дітей. Тому й кинено між українців клич: "Свій до свого по своє!" При чому ж тут "антисемітизм"?

— Якто, при чому? Як українець мав іти до свого, українського купця, до української кооперативи, то мусів не йти до жидівського купця. Він свідомо бойкотував жидівського купця, бо йому казали "Не йди до жида!"

— Так ясно, що "Іди до свого", значить "Не йди до чужого" А що всі "чужі" були жидами, то й виходило "Не йди до жида!" тільки ж — не тому, що він жид, а тому, що він чужий, а ти ж мусиш піддержати свого. Якщо в якомусь селі чи містечку були б китайські купці, то були б казали "Не йди до китайця, а йди до свого!" Чи це було б "антикитайством"? Раббі: якщо ви несете своїм курам хліб, на який дуже ласо дивиться чужий пес і ви так кинете той всій хліб для своїх курей замість дати його чужому псові, то чи це значить, що ви "антипсяр", що ненавидите псів? Ви, жиди, доводите те своє напастливе "антисеміт", "антисемітизм" до абсурду.

— А зі сіл у Галичині ви жидів не виганяли? Хат їм не палили?

— Ні! З українських сіл втікали жиди коршмарі. Коршми були прокляттям для українського селянина. Коршма перевертала чесну, працьовиту людину в пяницю і висмоктувала з нього всю кров. Жінка й діти голодували, куска хліба не мали, бо розпіячений коршмою селянин ніс до коршми на горілку останній сотик. Коршмар, звичайно, радів тим. Бо скоро, незамітно, селянське майно ставало його. Ми повели успішну протиалкогольну акцію. Селяни перестали пити. Коршмар не мав більше що робити в селі, то й виїзжав з села нарікаючи, що то "українські націоналісти" його вигнали з українського села.

— А для чого ж їм, жидам, палили хати?

— Ви, раббі, думаєте, коршми палили? Це зовсім певно робили не "українські антисеміти". Тоді, коли коршмар вирішив їхати зі села до міста і добре заасекурував свою коршму і свою хату, тоді то власне коршма "сама" згоряла, а бідна жертва "мусіла" брати гарненьку асекурацію. Отакі "акти антисемітизму" проти збанкрутованих "бизнесменів" є в Америці щоденним явищем. Лише що тут кожному ясно, в чому справа і ніхто не зве цього "актами антисемітизму".

— Ви що лиш сказали, що жиди в Україні, як і в польщі, майже всі займалися торгівлею Інакше кажучи, майже всі жиди жили з торгівлі. То чи не була це плянова протижидівська акція, коли українці відбирали жидам з рук торгівлю в Україн?

— Це правда, що жидам розбудова української торгівлі й промисловости страшенно не подобалася і вони, замість чесно конкурувати, підносили крик, що українці антисеміти й тому ведуть протижидівську акцію нищення жидівських купців. Чи, ви жиди, хотіли, щоб українці на своїй власній землі без слова спротиву робили, як воли, найважчу роботу і найменше платну, щоб годувати своєю кервавицею польського дідича і жидівського купця і навіть не сміли мріяти про кращу працю для себе? Але, чи українці в Західній Україні робили якісь жидівські погроми?

— Ну, ні. Бог нас милував від того.

— А польські погроми жидів забули? Забули, як польські студенти гнали жидів з польських університетів, проголошували "дзєнь без жидуф", як заставляли жидівських студентів на університетах сидіти окремо, по лівій стороні, в гетто? Пам'ятаєте, скільки жидівських студентів загинуло з рук польських шовіністів? Про це ви не кричите, цього не звете "антисемітизмом". У вас лише українці були антисеміти, бо бралися до торгівлі.

— Ми польського шовінізму такою не хвалимо.

— От, бачите, як влучно це ви самі висловили: Польського антисемітизму ви не хвалите, хоч він і існував, а український антисемітизм без зупину засуджуєте, хоч він вами видуманий.

— То може скажете, що українці найкраще з усіх відносилися завжди до жидів?

— Святу правду ви сказали оце, раббі! От, тому то всупереч усьому й сьогодні жидів в поза Ізраїлем і Америкою таки найбільше в Україні!

— Ну, а за що українці мстилися на жидах, як у 1941 прийшли в Україну німці.

— Вибачте, ось я бачу між вашими книжками книгу Равла Гілберга "Дистракшин оф де Юропієн Джуз". Можу її взяти й покористуватись нею для відповіді на ваше питання? Я бачив цю книгу в часі судових процесів в Америці, коли жиди обвинувачували безпідставно українців у "воєнних злочинах проти жидів".

Д-р Кагана здивовано подав мені книжечку:

— Прошу дуже!

Я відкрив книжку на сторінку 330 і переклав по-польськи:

— У вересні 1943р. французський співробітник гестапо, що виступав під іменем д-р Фредерік, мав дискусію з монсіньйором Шептицьким, митрополитом греко-католицької Церкви у Львові. Митрополит обвинувачував німців у нелюдяній акції проти жидів… Д-р Фредерік відповів, що згідно з його інформаціями українці теж брали участь в виступі проти жидів, але в обличчі факту, що тільки у Львові і поблизу Львова знайдено 18 тисяч змасакрованих українських політичних в'язнів, це була природна реакція. До того ж майже всі члени НКВД були жиди.

Рабін слухав мій переклад й уважно сам читав, бо англійську мову розуміє.

— Ось вам, раббі, відповідь жидівського свідка. Після втечі червоної армії і відчиненню тюремних брам українські маси побачили по келіях, на коридорах, на подвір'ях 18 тисяч жахливо змасакрованих трупів своїх синів, дочок, батьків. Чи дивно, що вони готові були порвати на кусники кожного звироднілого садиста, члена НКВД, що то чинив? Чому ж ви називаєте той акт розпучливої помсти "антисемітським погромом", вчиненим українцями? Тому що — як це засвідчено в документі в книжці жидівського історика — майже всі ті звироднілі садисти з НКВД були жиди? Чи і в тому українці винні?

Рабін нервово гладив бороду і мовчав.

— Ви, раббі, були тоді також у Львові. Скажіть, чи такий, як ви кажете "погром жидів" проводили українці весь час?

— Ні, це сталося того дня, як німці ввійшли до Львова. Після того затихло. Переслідування, гетто, розстріли, вивози почалися в осени 1941р. як у Львові закріпилося гестапо.

— Ви пригадуєте, що 30 червня 1941 року українці проголосили відновлення української держави і створили українську владу.

— Пригадую.

— Тоді була створена українська міліція. Чи тодішня українська міліція переслідувала жидів, вбивала, громила?

— Я такого не кажу, бо такого не було.

— Пригадую, що український староста міста Львова відразу видав був спеціяльний наказ, щоб ніякого відсування жидів у чергах по харчі на кінець черги не стосувати. Чи бачили ви колись за української влади у Львові, щоб українська міліція, яка пильнувала порядку, витягала жидів з черги і ставила їх на кінець черги.

— Ні, такого я не бачив і про таке тоді не чував.

— А чи ви чули тоді, що сталося з українською владою?

— Чув, казали, що Гітлер велів ліквідувати українську владу, Бандеру, Стецька й інших заарештували і вислали до кацету. Жиди знали, що всі тюрми у Львові були тоді переповнені арештованими бандерівцями, яких звідти брали до конц. таборів. Пригадую, це було в серпні й вересні 1941 року.

"Отже ви самі кажете, що не жиди, а "бандерівці", українські самостійники були першими жертвами гітлерівського терору в Західній Україні в 1941р.

— Я того не заперечую, але ж не всі українці були бандерівцями, були й мельниківці, УЦК, українська поліція…

— Пождіть, раббі! Жиди в Україні тоді підлягали якійсь українській установі, мельниківцям, уцеківцям, українській поліції, чи вашій власній жидівській Раді, званій "Юденрат"?

— Очевидно, що не українцям. Тож була німецька влада. А що таке Юденрат? То були німецькі коляборанти, вони робили лиш те, що їм німці наказували.

— Але ж жиди той "Юденрат" вибирали, її слухали, на її накази йшли до гетта, на роботи, на розстріл, на вивіз до газу.

— А що ми мали робити? Що ми могли робити? Нас усі били, всюди смерть.

— Ми вже про те говорили. Я тільки пригадую, щоб ви не винуватили українців, не винуватили український Центральний Комітет, українську поліцію, але свою власну жидівську Раду "Юденрат", яка послушно виконувала накази Айхмана і яку всі жиди, яких я зустрічав в Авшвіці, проклинали гірше, ніж німецьке гестапо: Жидівські інформатори, за юдин гріш вишукували й видавали гестапові тих жидів, що пробували десь сховатися. Показуйте тих, що справді винні. Чи вам відомо, що в Авшвіці весь час екзекутором, що вішав в'язнів, був жид Якуб. Його прізвища не знаю".

— То я вам скажу — він називається Якуб Козєльчук. Ми його в Ізраїлю судили, бо він пережив і переїхав до Ізраїлю. І суд в Ізраїлю його звільнив.

— Звільнив? — здивувався тепер я.

— Так, бо багато колишніх польських в'язнів Авшвіцу свідчили, що він співпрацював з таємною польською організацією і при нагоді екзекуцій таємно переносив листи від присуджених на смерть членів польської організації в Авшвіці. Таке він робив і для жидів. І вішати мусів. Якби не він вішав, то вішав би інший. Тому його звільнили від усякої вини і кари.

Признаюся, що про долю авшвіцького ката Якуба я до розмови з рабіном Кагана ніколи не чув і тепер був здивований.

— Раббі, - кажу, а звідки хто знає, чи він усі ті таємні листи, які переносив від присуджених на вішання, на показував гестапові в "Політичнім відділі" в Авшвіці й не інформував гестапо, від кого й кому він передає?

Це питання несподіване було для рабіна.

— Гм… Такого підозріння на суді ніхто не підносив. А чому ви підозріваєте?

— Тому, що коли в вашім суді в Ізраїлю судили жида за вішання в'язнів концтаборі Авшвіці, то вам вистачило свідчення, що він помагав переношенням таємних листів, а вішати мусів, бо якби не він, то хтось інший вішав би, щоб його звільнити від усякої вини й кари. А коли от у Філядельфії українця В.Осідача обвинувачували, що він, працюючи перекладачем в поліції, нібито щось злого робив жидам, то суддя не взяв зовсім до уваги, що обвинувачений, як під присягою cвідчила його дружина, переховував у своїм помешканню жидівку з дитиною. А за таке грозила смерть не лиш йому, але й дружині і маленькому синові. І американські судді, а перш за все американська слідча комісія, яка в дійсності виявляється жидівською "святою інквізицією", ніколи не бере до уваги, що коли в якомусь випадку й була якась співдія української поліції з німецькими властями, то ті українці виконували наказ німців, бо за невиконання наказу їм грозила шибениця або розстріл, і "якби не зробили були це вони, то зробили б інші". Чому, рабіни, закликали жидів слухати й виконувати всі накази німецьких властей, іти з жінками й дітьми до гетта, іти на розстріли, їхати до газових камер, а ваша жидівська Рада "Юденрат", і ваша жидівська поліція на наказ Айхмана все це виконувала, то ви кажете — "А що ж ми могли робити? Ми мусіли?"; Але коли українські священники закликали повинуватися німецьким властям і їхати на роботи та здавати контингенти збіжжя, то це вже була злочинна коляборація з нацистами? Чому ви не шукаєте тих, що давали накази все робити, казали стріляти жидів і вішати українців — колишніх старшин гестапо, що спокійно живуть тепер у Німеччині? Їх там тисячі.

— Ми вишукуємо і їх, і тих, що їм помагали. Бо кожна кривда жидам мусить бути помщена!

— Раббі, мені страшно слухати це. Для мене це звучить як крик якоїсь страхітливої недуги. Це саме вона породжує і ширить антисемітизм. Маючи нагоду, ви мститесь дуже безоглядно й жорстоко і цим викликуєте нову ненависть до вас. Помста родить помсту. І доки так буде? Чи не час все те забути? Ваша напасливість і хвороблива жажда помсти робить ваших же приятелів вашими ворогами, а вам конечно приятелів, а не нових ворогів. Чи ви справді не усвідомлюєте, що ви не маєте ніде приятелів у світі?

— Ми це знаємо. Ми всі знаємо це дуже добре. Ми знаємо, що нас усі ненавидять.

— А чому, раббі, чому? Ось кілька днів тому ваш премієр Бегін назвав уже й президента Америки Регена антисемітом, і Гейга, і Вайнберга. Кожний, хто не хоче бути лялькою у ваших руках — антисеміт. В ЗСА трапилась уже була й така чудасія, що коли голови сорока американсько-жидівських організацій засудили неуступчивість Бегіна в переговорах з Єгиптом як шкідливу для жидівських інтересів, то жидівські газети назвали і їх, жидівських провідників, антисемітами.

— Бо ми тут, в Ізраїлю знаємо краще, що добре для жидівства, аніж деякі надто замериканізовані жиди в Америці.

— Але ж, раббі, Ви не опам'яталися з одного страшного голокосту, німецько-нацистського, а вже над вами висить другий голокост, арабський, а ви ставите основи для третього голокосту, перетворюючи ваших приятелів в Америці силоміць на антисемітів. Чи ви справді не бачите грізної тучі, що насувається на вас?

— Ми вже всяке пережили, Єгова нас врятував. Три тисячі літ пережили. Переживемо й тепер.

— А що, коли у випадку нової ізраїльсько-арабської війни американці, нарід і уряд скажуть, що то "не наш бізнес". То війна Єгови з Аллахом і нам, християнській Америці, до того мішатися не слід. І тоді Ізраїлеві ані зброї, ані танки, ані літаків, ані амуніції, ані не то більйонів, а просто десятка долярів допомоги не дадуть? Що тоді?

— Такого ніколи не буде, ніколи! Такого ще не було й ніколи не буде!

— Не знаю, це не моя справа. На закінчення я хочу ще раз вам підкреслити, що я не був і не є антисемітом, і український нарід не був і не є "традиційним антисемітом". Не робіть його антисемітом ви самі жиди.

Рабін задумався.

— То які ваші конкретні поради й суггестії? — відізвався він.

— Перш за все — те, що я згадував уже кілька разів. Я переконаний, що основною причиною того, що жидів ніхто у світі не любить, а багато й ненавидить, є жидівський нацизм, тобто ідея вищости жидівського народу з виразною погордою до всіх не-жидів як "гоїв", сотворених для того, щоб служити жидам. Ідея "вибраного" народу, "іберменів", єдиних правдивих "дітей Божих".

— Та що ви таке говорите! — здригнувся рабін. — Як ви можете звати нацизмом нашу віру в те, що ми вибраний Богом нарід? Це ж наша релігія. Так вірили жиди від Авраама, Ісака, Мойсея і так мусять вірити жиди до кінця світу!

— Раббі! Я знаю, що це надзвичайно делікатна тема. Але й про неї конечно говорити й думати спокійно й відважно. Так, треба мати відвагу усвідомити собі наслідки такої постанови. Це не важно, чи це вислід релігії, віри, чи холодно викалькуваного, політичного, чи морального або неморального наставлення. Фактом є, що кожне проголошення одного народу вищим від усіх інших викликає завжди ворожість до того народу, а понижування "вищим", "вибраним" народом інших викликає непоборне бажання помсти за неспровоковане понижування. Зберігаючи гордість і віру у свій нарід, ви мусите проголосити жидів не вищим, але рівним з усіми іншими народами світу.

— Це абсурд! Це було б грізніше самогубство, аніж гітлерівський голокост! Незламна віра в те, що ми, жиди, вибраний нарід, прадиві діти Божі, якими особливо опікується наш Єгова, є основою жидівства. Знищите це і жидівство знищене в корені. Скажіть: Чому жид у будь-якій країні світу мав би вперто триматися жидівства, будучи за те переслідуваним, якби він перестав вірити, що він член вибраного народу, з предками якого сам Єгова говорив і укладав договори. Таж навіть ваш апостол Павло завжди писав: "Насамперед до євреїв, а далі й до греків і всіх інших" Євреї — перед усіми!

— Якщо так, то ви мусите бути завжди бути свідомими, що причина того, що вас усі не люблять, не в них, а в вас, в жидах.

— Ми це знаємо. І так воно мусить залишитися. А що далі? Ще в чомусь ми, жиди винні?

— Так. У політичній ділянці. Ваша батьківщина — Ізраїль. В усіх інших країнах світу ви — гості, то й повинні вести себе, як гості. А ви всюди хочете верховодити. Всюди хочете бути таємною керівною силою. Насамперед в ділянці економії, а далі в пресі, радіо, телевізії і навіть у політиці. Це обурює кожного господаря. Особливо дразливе воно тоді, коли йдеться про країну поневолену, в якій ви, жиди, стаєте на службу окупанта проти місцевого населення. Це стосується не тільки поведінки жидів в Україні, про яку ми оце говорили.

— А де ще?

— Скрізь. Ось вам приклад. Учора проф. Суслевський дав мені переглянути видану вами брошурку: World Zionist Organization. JEWISH HEROIZM IN MODERN TIMES. Jerusalem, Hanuka, 5726. В ній на стор. 122–123 я знайшов дуже характеристичну інформацію. Прочитаймо. (Подаю у моїм перекладі).

Застрашуючою новістю було те, що й організоване робітництво взяло участь у тім пролитті жидівської крови. Постава польської церкви виявилася скандальною, так в часі погрому (як це здемонстрував епископ Кельц), як і опісля (як це показав примас Польщі кардинал Гльонд). Заяви тих достойників польської церкви говорять ясно, що — мяко кажучи — польська Церква й пальцем не кивне, щоб запобігти тому, щоб погроми жидів не повторилися. Те, що сказав кардинал Гльонд, капітальне: "Жиди намагаються грати критичну ролю в політичному житті країни і тим граються з вогнем".

— По-перше, хочу показати вам, що жиди безупинно обвинувачують у погромах українців, а тут ось бачимо, що і в найновіші часи криваві погроми жидів проводили поляки. По-друге: Чи не повинні ті нові вияви "антисемітизму" заставити вас, жидів, призадуматися, чому отаке повторяється в тій Польщі, де тільки-що німці знищили мільйони жидів. Заяву кардинала Гльонда ви берете, як яскравий вияв антисемітизму найвищого достойника католицької Польщі. Може воно й так. Але чи не показує він вам причини погромів — провокативне вмішування жидів у місцеву політику на службі окупантів? Більшовицька Москва заводила у "звільненій" Польщі своє, большевицько-московське панування і горстка жидів, що спаслася від німецького погрому, відразу стає на службу Москви проти поляків і то на верхах державної адміністрації. Точно так, як це було в 1917-23 роках і пізніше в Україні.

— То ви виправдовуєте оті польські погроми, хвалите їх і робите відповідальними за них самих жидів?

— Нічого подібного! Я хочу вам лише звернути увагу на слова остороги кардинала Гльонда, що жиди, стаючи на службу окупантів проти місцевого населення граються з вогнем. У Польщі, в Україні, скрізь. А як викличуть пожар, що попече їх, тоді кричать, розпучливо на весь світ, що жиди ніколи нікому ніякої кривди не зробили, а кровожадні антисеміти даної країни чинять бестіяльські погроми жидів.

— То по-вашому — жиди не повинні мати ніяких політичних прав у тій країні, де живуть?

— Одна справа, раббі, рівні права для жидів у даній вільній країні, а зовсім інша служба жидів окупантам проти поневоленого народу. Ми ж говорили вже про те, що уряд Української Народної Республіки дав був у своїй конституції такі самі права жидам в Україні, як українцям. Отож, як громадяни України всі жиди мали стати в ряди української армії проти московських наїзників, бо ж маючи однакові права, жиди мусіли мати й однакові обов'язки супроти України. А вони — масово стали на службу червоної Москви проти українського народу.

— Я вже це чув. Давайте далі ваші поради. На майбутнє.

— На майбутнє — хай жиди перестануть в Україні вислуговуватися більшовицькій Москві, головне в КГБ, проти українців, а поза Україною, починаючи в Ізраїлю, хай спинять україножерну кампанію проти українців з брудними обвинуваченнями українців в погромах жидів за Хмельницького, в період Гайдамаччини за Петлюри, в другій світовій війні. Чесно покажіть жидам, що вина була повністю таки по стороні самих жидів. Станьте в обороні правди.

— Що-о-о?! — здригнувся нервово рабін. — Ви вимагаєте, щоб ми міняли й виправляли наші підручники історії жидівського народу, нашу національну настанову?

— Раббі, a чи ви, жиди, не вимагаєте від Папи Римського й цілої католицької Церкви, щоб вони виправляли християнську традицію і викидали з усіх писань Нового Завіту все те, що не подобається жидам, про вину жидів у розпняттю Христа? Чи не домагалися ви, жиди, щоб навіть німці в Оберамергав викинули зі своєї славної драми Мук Христових все те що вам не подобається. Ну то й ми домагаємося подібного від вас, бо то україножерство. В додатку, ви домагалися, щоб не говорити немилої вам правди, а ми домагаємся, щоб жиди нас не обклевечували.

Наступила хвиля довшої мовчанки. Врешті він озвався:

— То ви хотіли б, щоб ми, жиди, ревідували й виправляли всі наші шкільні підручники в Ізраїлю, та й не тільки в Ізраїлю, щоб виправляли наші всі наукові праці про історію жидівського народу в Україні від найдавніших часів по сьогодні і навіть наші релігійні писання?

— Так, раббі. І навіть ваші молитви, в яких ви проклинаєте наших національних героїв гетьмана Хмельницького і Симона Петлюру. В ім'я історичної правди. В ім'я наукової об'єктивности. І в ім'я доюрих взаємин між нашими народами, між жидами й українцями.

— Та це щось таке, як би ви хотіли обернути гору Синай верхом на долину, а дном на верх! То ж сотнями літ писано й записано в нашій історії, в наших книгах про кривди жидів, вчинені їм українцями так, а ви хочете все те обернути, що це жиди українцям все кривду робили?

— Бо треба ж врешті, раббі, сказати жидам правду. Немилу їм, тому вони й кривитись будуть дуже, але таки правду! А що сотні літ писано неправду. Християни, як знаєте, вже майже дві тисячі літ мають у своїх книгах записано, що жиди в час суду Христового кричали "Розпни, розпни його! Його кров хай впаде на нас і на дітей наших!" І всі християни вірять, що так воно і було. А ви, жиди, таки домагаєтесь тепер, щоб це викинути з християнських книг, з Євангелія, з молитов. То чому не мож викинути й виправити з ваших книг усі наклепи на українців і зневажування їх, коли й усі чесні жиди знають, що то вигадки й умисні перекручування правди. Очевидно, не все нараз. Крок за кроком. Насамперед спинити нові клевети. А тоді висянювати старе.

Рабін глибоко задумався. Врешті відізвався:

— Наша розмова була дуже цікава!

— А я думаю, що й корисна. Багато до передумування я сказав вам, а ви мені. Передумаймо спокійно все те, ще раз, і ще раз. Щоб ми могли бажати один одному добра щиро, а не як ті два сусіди-жиди з вашої жидівської анекдоти.

— Ну? Пригадайте!

— Два сусіди, Іцик і Мошко, завжди сварилися і бажали один одному всего найгіршого. Але на судний день Іцик каже Мошкові: Сусідо, чого ми маємо все сваритися? Ми ж сусіди, забудьмо все і живімо у згоді". "Добре, Іцику". "Ну, то я тепер бажаю тобі, ну — того самого, що ти мені". А Мошко підскочив: "Іцик, ти вже знов зачинаєш?!"

— Як на жарти, то я вам скажу наш жидівський жарт до нашої дискусії. Христос був жид, так? То що вас усіх обходить, що жиди з жидом робили? То наша справа, розумієте?

— Я теологічних справ не хочу торкати, але відповім вам вашим, жидівським дотепом, теж до нашої розмови. Молиться жид: "Єгова, я знаю, що ми Твій вибраний нарід. Але я прошу Тебе, вибери собі хоч на якийсь час вже когось іншого. Щоб, як будуть знову бити вибраний нарід, щоб не били мене й моїх дітей!" Розумієте?